Опорно-рухова система і її порушення

III ступінь. Це легка “блокада” суглобів, що робить застосування мануального лікування досить ефективним.

IV ступінь. В цьому випадку рухливість суглобів в нормі, проведення мануальної терапії не потрібне.

V ступінь. Для неї характерна гіпермобільність суглобів (їх надмірна рухливість). Проводити мануальну терапію при цьому ступені рухливості не рекомендується.

Протипоказання до застосування мануальної терапії:

1. Інфекційні процеси, що протікають в суглобах і хребті, наприклад активна форма ревматизму, остеомієліт, спондиліт.

2. Пухлини головного і спинного мозку, хребта, суглобів, кінцівок і інших органів.

3. Різній етіології спондилопатии.

4. Запальні захворювання спинного мозку і мозкових оболонок.

5. Післяопераційні стани хребта і нестабільність ПДС (вище за II ступінь).

6. Свіжі травми суглобів і хребта.

7. Хвороба Бехтерева.

8. Сколіоз (вище Ш ступеня).

9. Ювенільний остеохондроз.

10. Дискові мієлопатії.

11. Секвестрація дискової грижі.

12. Поліартрити (Ш-tv ступінь).

13. Гострі захворювання мозкового і вінцевого кровообігу, органів грудної порожнини, шлунково-кишкового тракту, інфекції і запальні процеси.

Починати проведення мануальної терапії слід з виконання масажних прийомів на м'яких тканинах пацієнта. Масаж виконується із зусиллям, але без спричинення болю. При цьому необхідно враховувати стан м'язів пацієнта (гипотонус або гіпертонус), а також його загальний стан.

Головне завдання масажиста при проведенні мануальної терапії — підготувати до лікування руховий сегмент, максимально розслабивши м'язи, що оточують його. Тому масаж м'язів і передує проведенню таких прийомів мануальної терапії, як мобілізація і маніпуляція.

Виконувати прийоми масажу слід дуже обережно, інакше може виникнути м'язовий спазм, що значно погіршить стан хворого.

Не рекомендується виконувати прийоми ударної вібрації для проведення масажу, оскільки ці прийоми сприяють збільшенню кровонаповнення м'яких тканин, які, набухаючи, викличуть здавлення нервового стовбура.

Перед проведенням мануальної терапії необхідно усунути больовий синдром і спазм, а також розтягнути м'яз. З цією метою і застосовуються прийоми ізометричної релаксації (мануальної терапії), виконувати які слід із застосуванням масажних прийомів.

Ізометрична релаксація виникає після скорочення м'яза. Щоб м'яз скоротився, потрібно прикласти опір до неї. Опір не повинен бути значним, досить буде докласти невелике зусилля, щоб досягти бажаного результату.

Створити опір можна за допомогою долоні однієї руки, друга рука повинна притримувати тіло пацієнта в стабільному положенні.

Проводячи рух проти опору, пацієнт також не повинен докладати значне зусилля. Рухатися проти опору пацієнт повинен на вдиху.

Підтримувати опір слід протягом 5-10 секунд, потім пацієнт повинен зробити видих, а фахівець, провідний сеанс мануальної терапії, м'яко і легко повинен провести пасивний рух у зворотному напрямі. Повторювати прийом мануальної терапії слід від 2 до 7 разів залежно від стану пацієнта.[3]

 

При лікуванні багатьох захворювань хребта досягти значних результатів можна, якщо поєднувати мануальну терапію і масаж або самомассаж з плаванням, вправами у воді, а також лікувальною фізкультурою.

При ураженні окремої ділянки хребта бажано виконувати вправи для всього хребта, хоча більше часу потрібно приділяти тим вправам, які спеціально призначені для ураженого відділу.

Лікувальна фізкультура при попереково-крижових болях направлена на нормалізацію тонусу м'язів спини, збільшення рухливості хребта і створення природного стабілізатора у вигляді так званого “м'язового корсета”. Необхідними умовами її застосування є свідома і активна участь в лікуванні самого хворого, а також послідовність курсу, що проводиться: поступовий перехід від простих вправ до складніших. Методика проведення занять повинна відповідати типу захворювання, стану і віку хворого.

Вправи проводяться тільки між больовими нападами у поєднанні з іншими видами лікування. Перші декілька занять проводить методист, поєднуючи їх з рекомендаціями повчального характеру, а надалі хворий займається фізкультурою самостійно.

Фізичне навантаження при виконанні вправ повинне бути мінімальним і поєднуватися з невеликою амплітудою рухи. Початкове положення хворого вибирається з урахуванням індивідуальних особливостей його захворювання і стану, але у будь-якому випадку воно повинне бути полегшеним: лежачи на животі з підкладеною подушкою, на боці або на спині.

Заняття проводяться в повільному темпі з поступовим збільшенням амплітуди рухів і відразу ж припиняються при виникненні або посиленні болю. Вправи обов'язково повинні чергуватися з повним розслабленням м'язів.

У цей період рекомендується виконувати вправи для гомілковостопного суглоба, колінного суглоба і рук.

На перших заняттях при виконанні рухів ногами ступні не повинні відриватися від ліжка, а ковзати по ній п'ятами.

Регулярність занять — 2-3 рази щодня.

Заняття проводяться тільки при стиханні болю і відразу ж припиняються при її появі. Вправи в цей період направлені в основному на усунення больових відчуттів, зменшення вертикального навантаження на хребет, збільшення амплітуди рухів в ногах і поясниці, зміцнення “м'язового корсета”.

Упор робиться на вправи, що сприяють зміцненню м'язів тулуба. Після занять бажано надіти полегшений розвантажувальний корсет.

Вправи в період виздоровлени направлені на подальше зміцнення “м'язового корсета”, а також м'язів рук і ніг. Фізичні навантаження збільшуються, росте амплітуда рухів. На ранній стадії одужання хворі при необхідності після занять надягають корсет, а потім обходяться без нього.

Серед безлічі існуючих комплексів лікувальної фізкультури найбільш ефективними є вправи, розроблені в 1983 р. У. М. Максимової. (див. додаток)

Лікувальна фізкультура при захворюваннях поперекового відділу хребта призначається пацієнтам, що страждають хронічними захворюваннями не тільки поперекового, але крижового відділу хребта. Комплекси вправ повинні виконуватися тільки в періоди загасання болю і уриватися з її появою.

Лікувальна фізкультура при болях в шийному відділі хребта проводиться при хронічній і гострій формах захворювання. У гострий період — тільки при стиханні болю. Направлена на зниження больових відчуттів, зміцнення м'язів шиї, активізацію руху хребта, поліпшення загального стану і відновлення працездатності.

На початковій стадії лікування після виконання вправ рекомендується надягати фіксуючу пов'язку, щоб хребці і м'язи шиї знаходилися в стані спокою.

 Лікувальна фізкультура при захворюванні грудного відділу хребта може проводитися при гострій і хронічній його формах. Єдина умова — вправи повинні виконуватися тільки в перервах між гострим болем і негайно припинятися з її появою.[3]

 

 

1. Функцію руху у людини виконує опорно-руховий апарат, який об’єднує кістки, їх з'єднання і скелетні м'язи. 

2. Опорно-руховий апарат поділяється на пасивну і активну частини. До пасивної частини відносять кістки і їх з'єднання, від яких залежить характер рухів частин тіла, але самі вони виконувати рух не можуть. Активну частину складають скелетні м'язи, які мають здатність до скорочення і приводять в рух кістки скелета.

3. Специфіка апарату опори і руху людини пов'язана з вертикальним положенням його тіла, прямоходінням і трудовою діяльністю. Вигини хребта створюють найбільш сприятливі умови для підтримки вертикального положення тіла, а також для виконання ресорних, пружинячих функцій при ходьбі і бігу.

4. До року у людини є вже всі вигини хребта. Але утворені вигини не фіксовані і зникають при розслабленні мускулатури. 

5. Поставою прийнято називати звичну для людини позу. При правильній поставі голова і тулуб — на одній вертикалі, плечі розгорнені, злегка опущені і знаходяться на одному рівні, рельєф шиї з обох сторін симетричний, лопатки не випирають, фізіологічна кривизна хребта нормально виражена, груди підведені (злегка «випнута»), живіт втягнутий, ноги випрямлені в колінних і тазостегнових суглобах, стопа без деформацій з добре видимою виїмкою з сторони внутрішнього зведення стопи.

6. Відхилення від нормальної постави називаються порушеннями, або дефектами, постави. У їх основі найчастіше — порушення правильного поєднання і вираженості фізіологічних вигинів хребта, а також функціональні зміни в опорно-руховому апараті.

7. Порушення постави пов'язані з відхиленням від норми фізіологічної кривизни хребта (збільшення або зменшення). Вони часто супроводжується розладом діяльності внутрішніх органів. У дітей зменшуються життєва ємкість легенів і коливання внутрішньо грудного тиску. Все це несприятливо відбивається на функції серцево-судинної і дихальної систем, призводить до зниження фізіологічних резервів, порушує адаптаційні можливості організму. Слабкість м'язів живота і зігнуте положення тіла викликають порушення перистальтики кишечника і відтоку жовчі. У людей з плоскою спиною зниження ресорної функції хребта сприяє постійним мікротравмам головного мозку під час ходьби, бігу і інших рухів. Звідси — швидке стомлення, часті головні болі. 

8. Порушення постави — функціональні розлади опорно-рухового апарату — не вважаються в повному розумінні цього слова захворюваннями. Проте вони практично неминуче супроводжуються порушеннями функцій нервової системи і життєдіяльності внутрішніх органів (серцево-судинної системи, органів дихання, обміну речовин, травлення). Розвиток порушень постави приводить до цілого ряду серйозних захворювань і в першу чергу — патології хребта і корінців спинного мозку. 

9. Постава стабілізується після того, як завершується ріст людини. Звичайно, і тоді постава схильна до різних впливів, але в період росту, і перш за все в дошкільному і молодшому шкільному віці, вона особливо нестійка. Зрозуміло, що в цей період на формування постави сильно впливають чинники зовнішнього середовища, особливо якщо дитячий організм ослаблений частими захворюваннями. 

10. Дефекти постави і захворювання хребта (сколіоз, кіфоз і кіфосколіоз) виникають частіше в період статевого дозрівання (у дівчаток в 13— 15 років, у хлопчиків в 14—16 років), а також під час стрибкоподібного росту (коли, наприклад, за літо дитина виростає на 6—8 сантиметрів). Саме у ці періоди на поставу особливо сильно впливають і сон на м'якому ліжку, та ще на боці, і різні погані звички (наприклад звичка стояти на одній нозі, зігнувши другу в колінному суглобі), і неправильне положення тулуба під час сидіння, і нерівномірне навантаження на хребет (скажімо, носіння портфеля в одній руці). 

13. Учням, що мають вади хребта рекомендується виконувати фізичні вправи для зміцнення м’язів спини і масаж. А також виконувати такі правила: постійно тренувати своє тіло, обов’язково робити ранкову гімнастику; грати в рухливі ігри на свіжому повітрі (волейбол, баскетбол, теніс); більше плавати в річці чи басейні, загартовуватися; добре харчуватися; спати на твердому ліжку, на різних боках, подушка має бути не високою; правильно сидіти за партою та за столом, коли готуєте уроки; стежити за своєю поставою, не сутулитися.

14. При лікуванні багатьох захворювань хребта досягти значних результатів можна, якщо поєднувати мануальну терапію і масаж або самомассаж з плаванням, вправами у воді, а також лікувальною фізкультурою.

 

 

1. М.Р. Сапин, З.Г. Брыксина. Анатомия и физиология детей и подростков. Москва. Academia 2004.

2. Человек. Медико-биологические данные. Москва. «Медицина» 1977.

3. Ресурси Інтернет.

4. Анатомия человека. Москва « Физкультура и спорт» 1978.

5. И.В. Гайворонский. Нормальная анатомия человека. Санкт-Петербург. «СпецЛит» 2001.

6. А.Г. Хрипкова. Вікова фізіологія. Київ. Головне видавництво видавничого обєднання «Вища школа» 1982

7. А.Н. Транквиллитати. Если у вас болит спина. Москва «Советский спорт» 1989