Опорно-рухова система і її порушення

е)контроль за правильним, рівномірним навантаженням на хребет при носінні рюкзаків, сумок, портфелів і іншої поклажі.

В цілому постава залежить від багатьох причин. Вона пов'язана, по-перше, із станом м'язового апарату, тобто із ступенем розвитку м'язів шиї, спини, грудей, живота і нижніх кінцівок, а також з функціональними можливостями мускулатури, її здатністю до тривалої статичної напруги. По-друге, на поставу впливають еластичні властивості міжхребцевих дисків, хрящових і сполучнотканинних утворень суглобів хребта (з цим, у свою чергу, пов'язана рухливість хребта), а також тазу і нижніх кінцівок. Важливу роль грає форма стопи і ноги в цілому.

Величезне значення для постави, що формується, має форма ніг новонародженої дитини. У нормі сполучені ноги повинні стикатися стегнами, колінними суглобами, гомілками (у їх середній третині), гомілковостопними суглобами і стопами. Якщо у новонародженого з'єднуються стегна ніг, а гомілки розходяться, тобто ноги мають Х-образную форму, необхідно негайно порадитися з лікарем-ортопедом про те, як боротися з цим дефектом, як сповивати ноги. Такі ж невідкладні заходи необхідно прийняти і у тому випадку, коли у дитини 0-образні гомілки, для цього також розроблені спеціальні прийоми бинтування або шинування. Нарешті, природжена плоскостопість або клишоногість також вимагають негайного лікування.

Такі необхідні організму правильні фізіологічні вигини хребта формуються під впливом ряду дій. Зокрема, вони прямо залежать від кута нахилу тазу: хребет (нерухомо зчленований з тазом) нахиляється вперед саме при збільшенні кута нахилу тазу. Для збереження ж вертикального положення тіла при цьому відповідно збільшується поперековий лордоз і вищерозташовані вигини. Зрозуміло, що при зменшенні кута нахилу тазу відповідно зменшуються і фізіологічні вигини хребта. Стійкість тіла людини у вертикальному положенні при недостатніх показниках фізіологічної кривизни хребта може компенсуватися за рахунок нижніх кінцівок. Так, наприклад, незначне згинання ніг в колінних суглобах відшкодовує недостатньо виражений поперековий лордоз, а при згладженому грудному кіфозі необхідна стійкість досягається, навпаки, за рахунок надмірного розгинання, випрямлення ніг в колінах.

Постава стабілізується після того, як завершується ріст людини. Звичайно, і тоді постава схильна до різних впливів, але в період росту, і перш за все в дошкільному і молодшому шкільному віці, вона особливо нестійка. Зрозуміло, що в цей період на формування постави сильно впливають чинники зовнішнього середовища, особливо якщо дитячий організм ослаблений частими захворюваннями. 

Дефекти постави і захворювання хребта (сколіоз, кіфоз і кіфосколіоз) виникають частіше в період статевого дозрівання (у дівчаток в 13— 15 років, у хлопчиків в 14—16 років), а також під час стрибкоподібного росту (коли, наприклад, за літо дитина виростає на 6—8 сантиметрів). Саме у ці періоди на поставу особливо сильно впливають і сон на м'якому ліжку, та ще на боці, і різні погані звички (наприклад звичка стояти на одній нозі, зігнувши другу в колінному суглобі), і неправильне положення тулуба під час сидіння, і нерівномірне навантаження на хребет (скажімо, носіння портфеля в одній руці). Недостатньо чітко контрольовані (зокрема фахівцями-лікарями) заняття спортом також можуть істотно пошкодити поставі (як, втім, і здоров'ю в цілому). Наприклад, аеробіка без належного контролю може привести до «розпущеності» зв'язкового апарату хребта, аж до випинання і випадання дисків. А тривала їзда підлітка на велосипеді з низьким кермом, коли доводиться сильно згинати («горбити») спину, неминуче приведе до порушення функціональних вигинів позвоночника.

При порушеннях постави необхідно (окрім рекомендованих вище заходів щодо профілактики і лікування її дефектів) індивідуально і науково обґрунтовано підбирати відповідні комплекси фізичних вправ. Так, наприклад, при корекції плоскої спини необхідні вправи на розвиток більшої рухливості хребта при згинанні його вперед і назад (особливо в грудному відділі), на зміцнення м'яза спини, грудної клітки і плечового поясу; одночасно треба стежити за тим, щоб не виникло бічне викривлення хребта і уникати вправ, які могли б викликати лордоз.[7]

 

 

Головним завданням мануальної терапії є усунення больового синдрому і відновлення функціональної діяльності хребта і кістково-суглобового апарату що виникли в результаті дегенеративно-дистрофічних поразок.

Мануальна терапія як метод лікування захворювань виникла дуже давно. У Стародавній Греції мануальна терапія застосовувалася разом з масажем для лікування самих різних захворювань. У V в. до н.е. прийоми мануальної терапії використовував Гіппократ для лікування захворювань внутрішніх органів і хребта.

Довгі роки офіційні медичні круги відкидали цей метод лікування, лише в середині XIX в. мануальна терапія отримала визнання.

Даний метод грунтується на тому, що основою всіх патологічних змін є захворювання хребта, внаслідок чого відбувається утиск нервів і судин, які вимушені проходити через змінені міжхребетні отвори.

Мануальна терапія застосовується при захворюваннях вертеброгенного чинника, а також при функціональній блокаді (обмеження рухливості функціонального характеру).

Крім того, рухливість в хребетних сегментах може змінюватися, що теж важливо враховувати при проведенні лікування за допомогою мануальної терапії.

А. Стоддарт виділив такі ступені рухливості хребта і кінцівок:

I ступінь. Вона характеризується повною нерухомістю в зчленуванні, що можливо, наприклад, при запальних процесах. У даній ситуації можливість для проведення маніпуляцій і мобілізацій відсутня.

II ступінь. Практично