Опорний конспект лекцій з дисципліни «Філософія» для денної форми навчання

Філософія своїми джерелами має міфологію та релігію. Вона успадкувала від них всю сукупність питань про походження світу і людини, про мету і сенс життя, про моральні норми та суспільні вимоги. Але якщо попередні світоглядні форми (міфологія і релігія) були дораціональними (базувалися на вірі, давали готові незмінні відповіді на світоглядні питання), то філософія являє собою логічно-раціональне, розсудково-дискурсивне відношення людини до світу.

Дискурс – це особливий тип мислення, який передбачає логічну впорядкованість, конкретність щодо своїх висновків, сумніви; це мислення, яке чітко фіксує пункти власного руху до певних результатів.

3. Проблематика філософії відбивається на її структурі.

В її складі виділяють такі філософські галузі:

• Онтологія – вчення про буття;
• Гносеологія – вчення про пізнання;
• Етика – наука про моральність, про добро і зло;
• Естетика – наука про прекрасне і потворне;
• Філософська антропологія – про людину, як цілісність;
• Аксіологія – вчення про цінності;
• Праксеологія – вчення про практику, про цілеспрямовану діяльність людини щодо перетворення оточуючого середовища заради її потреб, інтересів.

Функції філософії:

• Світоглядна – філософія формує систему поглядів на світ, осмислює і обґрунтовує світоглядні ідеали людини;
• Методологічна – філософія розробляє всезагальні підходи до пояснення явищ, загальні вимоги та принципи до мислячого суб’єкта;
• Гносеологічна (пізнавальна) – філософія дає нове знання;
• Критична – філософія нічого не приймає на віру, піддає сумніву готові відповіді, більш за все цінує істину;
• Прогностична – філософія вказує духовний орієнтир думкам і вчинкам людини.

Крім того, філософія виконує дуже важливу культуроохоронну і культуротворчу роль, оскільки дає відповіді на питання, які цінності в матеріальному, духовному. соціальному світі є справжніми, а які – ні.

Соціальна цінність філософії в тому, що вона допомагає людині визначитися в світі як свідомій, моральній, емоційно чуйній істоті.

 

План:

1. Проблема походження та буття людини в світі.
2. Єдність біологічного і соціального в людині.
3. Свобода та необхідність в житті людини.
4. Сенс життя і духовність людини.

1. Центральною проблемою філософії є проблема людини. На думку класика німецької філософії Імануїла Канта, філософія усім своїм змістом покликана дати відповіді на такі питання:

• Що я можу знати?
• На що я можу сподіватися?
• Що я маю робити?
• Що таке людина?

Відповідь на останнє питання обов’язково передбачає необхідність з’ясування походження людини. В історії світової думки склалося декілька відповідей на це питання. Умовно їх можна поділити на дві групи:

-перша: людина створена вищою надприродною істотою (Богом). Це вчення називається креаціонізмом. Вважається, що саме Бог надав людині виняткових якостей (розумність, здатність любити, страждати, сумління, уявлення про Добро і Зло і т. ін.). Людина покликана своїм життям йти назустріч до свого творця і відповідним чином жити.

Креаціонізм непогано узгоджується з історичним досвідом людства, проте він не має фактичних наукових підтверджень.

-друга: еволюційний підхід. Це вчення пояснює походження людини у контексті процесу розвитку природи, коли з неживої матерії спочатку утворилася жива, а згодом – з’явилася людина внаслідок біологічної еволюції. На це, зокрема, вказував свого часу Ч. Дарвін. В межах цього підходу розробляється ідея антропосоціогенезу – ідея стосовно переходу від біологічного до соціального способу взаємодії людини з навколишнім середовищем.

Вважається, що у процесі еволюції виокремилась група мавпоподібних істот, які завдяки праці, мисленню та мові поступово перетворились на людей.

На сьогодні еволюційна теорія так і не знайшла відповіді на питання, яке було поставлене ще у 1863 році: – як за дуже стислий історичний час відбувся перехід (біологічний, генетичний) від передлюдини до сучасної людини?

2. Не лише проблема походження, але й специфічна модель людського існування породжують численні питання. На відміну від інших живих істот, людина становить проблему сама для себе. Тварини у своєму житті і поведінці біологічно спеціалізовані та запрограмовані. Людське буття є відкритим, незавершеним, людина приречена самостійно вибирати свій шлях у житті. Щоб відбутися людиною, абсолютно недостатньо нею народитися. Обов’язково потрібно включитися в соціальне оточення, опанувати людський спосіб життєдіяльності, норми культури і моралі, долучитися до знань і т. д. Зважаючи на ці обставини, людську природу можна вважати нерозривною єдністю біологічного і соціального.

Для позначення соціальних якостей людини вживають термін особистість. Це поняття слід відрізняти від інших, а саме:

• Індивід – поняття, що вказує на окрему людину;
• Індивідуальність – поняття, що вказує на неповторну, самобутню, не схожу на інших людину;
• Людина – поняття, що вказує на приналежність до людського роду, і фіксує єдність біологічного і соціального.

Структура особистості:

Основою особистості виступають її потреби (біологічні, духовні, соціальні та ін.). Потреба характеризує протиріччя між рівнем наявного і рівнем необхідного для нормального функціонування людського організму. Заради задоволення потреб людина розгортає активність і діє. За багатством та способами задоволення потреб можна судити про рівень розвитку особистості.

Іншими складовими духовної структури особистості є:

• інтерес – усвідомлена потреба;
• цінності – те, що є суб’єктивно значущим, дорогим для людини.
• ціннісна орієнтація – те, що визначає першочерговість задоволення потреб.

соціальні норми – загальні правила поведінки, завдяки засвоєнню яких людина стає здатною бути самостійним, відповідальним учасником суспільного життя.

Зазначені складові духовної структури особистості, а також світоглядні