Опорний конспект лекцій з дисципліни «Філософія» для денної форми навчання

Пізнання Платон уподібнює пригадуванню людини, оскільки її душа перед народженням перебувала в світі ідей, познайомившись з ними, і тому знає сутність різноманітних речей.

Арістотель – давньогрецький філософ, учень Платона., вчитель Олександра Македонського. Творчість Арістотеля енциклопедично різнобічна. Він займався природничими науками, проблемами державного устрою, був творцем логіки, психології, естетики. У своїх працях (понад 150: «Метафізика», «Фізика», «Аналітика», «Риторика», «Тоніка»), які охоплювали майже всі галузі знань того часу, прагнув узагальнити досягнення античної науки. Основу його спадку складає філософія, перша філософія – метафізика, яку Арістотель трактував як науку «про причини і начала», або як науку про «суще як таке». Арістотель коливався між матеріалізмом та ідеалізмом.

4). Елліністичний період.

Основні школи

• стоїцизм – напрям філософії в епоху еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів життя. Засновником стоїцизму був Зенон, представники Луції Сенека, імператор Марк Аврелій.

Стоїки закликали мужньо переносити удари долі, не брати нічого близько до серця – ні втрат, ні успіхів.

Ідеал мудреця – це свобода без пристрастей, від чуттєвих бажань (апатія).

Стоїки піднялися до ідеї самоцінності особи. На їх думку, соціальний стан (цар чи раб), походження (варвар чи грек) важать мало, головне – мудрість людини.

• скептицизм – філософський напрям, який сповідувів сумнів у можливості існування істини, здійснення ідеалів. Представники: Піррон, Секст-Емпірик.

Основні положення:

• Систематизували документи проти пізнавальності світу висунувши на основі цього вимогу (утримуватись від суджень).
• Пропонували атараксію стан незворушності й незатьмареності души.

3. Неоплатонізм – напрям античної філософії, який систематизував учення Платона, поєднавши їх з ідеями Арістотеля щодо єдиного Абсолюту та ієрархічної будови буття.

Представники: Плотін, Порфірій, Прокл

Основна суть:

Вищі субстанції – Благо (або «Єдине»), Розум і Душа.

 

План

1. Середньовічна філософія
2. Філософія відродження
3. Філософія нового часу і просвітництва
4. Німецька класична філософія

1. Історична доба середньовіччя в Європі початку занепаду римської рабовласницької імперії і триває до ХIV ст. включно. Філософська думка Середньовіччя відчувала вирішальний вплив християнства. За своїм характером вона була геоцентричною.

Це означає, що осмислення природи, суспільства, людини та Ії життя здійсн. Крізь призму поняття «Бог». Ії особливостями були:

1. Екзегетика – мистецтво тлумачення Біблії;
2. Біблейський традиціоналізм і ретроспективність;
3. Схильність до вчительства та морального повчання.

Етапи розвитку:

1. Апологетика ІІ-ІІІ ст. (перші християнські мислителі у цей час захищалися від нападів з боку влади, античної культури та філософії і прагнули довести правильність та істинність християнських поглядів).
2. Патристика IV-Vст. – IX ст. (у цей час філософи прагнули інтелектуально оформити та систематизувати різноманітні положення Біблії і зосереджувати свої зусилля на філософському обґрунтуванні таких

релігійних догматів:

Про тринітарну природу Богу:

1. Бог – Отець, Бог – Син, Бог – Дух Святий;
2. Бог творець світу і людини при чому він це створив з нічого, словом;
3. Про подвійну природу Христа (Христос – Бог і людина) ;
4. Про перевагу Души над Тілом, Віри над Розумом, Релігії і Богослов’я над наукою і філософією;
5. Про спасіння людської души як мети і сенсу життя.

Біля витоків патристики перебував Августин, саме він зробив Бога центром філософії. На погляд Августина, Бог – це Буття, а світ природи, людина є не істинним буттям. Бог – це причина і мета пізнання, це благо і причина блага.

є). Створивши світ і людину Бог створив час, який має лінійний характер від створіння аж до страшного суду і людина сама обирає свій шлях.

3. Схоластика XI-XIV ст. (в цей час філософи були зайняті пошуком нових, раціональних доказів вже відомих положень релігії. Тому на відмінну від патристики, коли панували ідеї та стиль філософії Платона, звернулися до формальної логіки Аристотеля. Видатним представником був Фома Аквінський. Він сформулював 5 доказів існування Бога. В цей же час розгорнулась ідейна боротьба між номіналізмом і реалізмом.

Представники реалізму (Ансельм Кентерберійський) вважали, що загальні поняття (універсалії) існують самі по собі, тобто до конкретних матеріальних предметів.

Протилежний погляд висловлювали представники номіналізму. Вони вважали що насправді існують різні речі, яким людина дала ім’я (назву), тому універсалії, тобто загальне поняття цих речей є вторинним, є лише в словесному досвіді людини.

В полеміці між номіналізмом і реалізмом в прихованій формі відобразилась боротьба між матеріалізмом і ідеалізмом. Наприкінці середньовіччя філософи осмислюючи співвідношення релігії, богослов’я і науки, філософії сформулювали концепцію подвійної істини. Шотландський мисливець Дунс Скотт вважав що істини релігії та істини науки не суперечать одна одній і тому не можуть бути залежними одна від одної. Релігія і Богослов’я торкаються внутрішньої людини, а наука і філософія досліджує закони буття світу ззовні людини.

2. Відродження охоплює приблизно XV- XVI ст. за своїм характером філософія в цей час була антропоцентричною. Це означає, що в її центрі була людина, яка сприймалася як вільна творча істота, найвища цінність, яка покликана,