Опорний конспект лекцій з дисципліни «Філософія» для денної форми навчання

Отже, особливостями давньоіндійської філософії можна вважати:

• її зв’язок із міфологічно-релігійним світоглядом;
• споглядальний характер щодо природного буття;
• наголос на проблемі самовдосконалення людини, її внутрішнього світу.

2. Старокитайська філософія виникає у русі традиційних світоглядних уявлень, що були викладені у канонічних книгах («Книга змін», «Книга історії», «Книга пісень» та інших).

Найбільш впливовими були вчення, які виникли в VI – V ст. до н. е. :

• конфуціанство (засновник – Конфуцій) ;
• даосизм (засновник – Лао Цзи).

В конфуціанстві основна увага зосереджена на морально-етичному вдосконаленні стосунків у державі. Центральне місце у вченні посідає концепція «жень» (людяність). Згідно з нею, правитель у державі повинен діяти, як батько в патріархальній сім’ї, тобто бути мудрим, подавати приклад високоморальної поведінки, піклуватись про своїх підлеглих, як про своїх дітей, він має бути справедливим. З іншого боку, підлеглі мають ставитись до правителя з повагою, синівською почтивістю. Тому Конфуцій бере приклад патріархальної сім’ї за основу гармонізації людських стосунків у державі. Порядок в ній буде лише тоді, коли кожен буде виконувати свій обов’язок. Філософія Конфуція закріплює патріархально-сімейне уявлення про підкорення молодших старшим і поширює цей принцип ієрархії на суспільні стосунки.

Даосизм центральним поняттям визначає «дао» (від китайського – шлях). Концепція «дао» осмислюється, як:

• першопричинна основа Всесвіту, яка породжує всю різноманітність світу;
• як всезагальний шлях усіх речей світу;
• усе в світі, в тому числі й людина, підкорюється закону дао, згідно з яким усі речі народжуються і змінюються завдяки власному шляху.

Для даосизму характерні наївно-діалектичні ідеї, тобто ідеї, які висловлюють думку, що усі речі в процесі змін переходять у свою протилежність. Гармонія світу полягає в тому, що в ньому співіснують Добро і Зло, і це визначає його суперечливий характер.

В цілому ж даосизм – вчення про гармонію людини з природою в їх єдності крокуванням вічними законами природи (дао).

3. Антична філософія виникає у Стародавній Греції і у своєму розвитку пройшла такі етапи:

1). Натурфілософський.

Виникає в місті Мілет. Засновник – Фалес (VII – VI ст. до н. е.). Фалес Мілетський поставив у центрі своєї уваги питання: «Що є першоосновою світу?»

У якості первоначала світу він називає воду, наводячи чимало доказів на користь такого погляду. Його учень Анаксимандр у якості першоначала пропонує поняття «апейрон» (щось проміжне між повітрям і водою). Учень Анаксимандра Анаксимен вважає першоначалом світу повітря. Отже, представники мілетської школи започаткували космоцентричний характер давньогрецької філософії.

Питання про першоначало світу своєрідно вирішував Демокріт. Він створив атомістичну концепцію побудови світу. Він вважав, що світ і всі речі в ньому є комбінацією атомів (неподільних першоцеглинок). Атомів безліч. Вони відрізняються формою, розміром, положенням. Розмаїття речей пояснюється тим, що атоми по-різному поєднуються між собою. Атоми постійно рухаються, а умовою їхнього руху є пустота. Отже, Демокріта можна вважати засновником давньогрецького матеріалізму.

Інший видатний мислитель Геракліт першоосновою світу вважав вогонь. Він уперше обґрунтував такі принципи філософствування, що вплинули на подальшій розвиток усієї філософії. Ці принципи включають:

• уявлення про закономірності і внутрішню необхідність розвитку світу. Для цього він впроваджує поняття «логос» (закон, який править світом).
• сутність світу в тому, що все тече, все змінюється. Отже, сутність буття в його саморозвитку, самозміні.
• джерелом саморозвитку Геракліт називає «війну» (боротьбу) протилежностей, властивих речей світу, через що може виявлятися їхня сутність.

Завдяки цим міркуванням Геракліта вважають яскравим представником античної діалектики, одним із її засновників. В сучасній філософії під діалектикою розуміють вчення про всезагальний розвиток та взаємозв’язок всього в світі.

Парменід, на відміну від Геракліта, вважав що буття є єдиним, нерухомим, вічним у часі і просторі. Він вважав, що буття – це те, що можна мислити. Оскільки небуття мислити неможливо, то його не існує.

Отже, Парменід, уперше поставивши у центрі своєї уваги буття як таке, запровадив до філософії ідею про тотожність буття і мислення.

2). Софістика.

Софістами називали вчителів мудрості, які готували юнаків до самостійної громадської діяльності. Вони сприяли переорієнтації антиіної філософської думки з проблем природи на проблеми людини. Видатним представником софістів був Протагор. Він запропонував ідею, що людина є мірою всіх речей, і поза людиною істини не існує. Цей погляд є одним із витоків морального релятивізму.

Найбільш видатним представником цього етапу був Сократ, який уперше звернувся до людини із закликом «Пізнай самого себе!». Сократ уперше визначив сутність людини, під якою розумів її душу. Для Сократа душа – це сплав людського розуму, мислячої активності і моральної поведінки.) Сократ закликає людей у першу чергу дбати не про тіло, а про душу.

Сократ уперше обґрунтовує нове розуміння щастя: людина щаслива тоді, коли її душа упорядкована, добродійна.

Сократ уперше започаткував нове розуміння свободи людини. Тварина не свободна, тому що нею керує її природа (інстинкти). Людина настільки свободна, на скільки вона виявляється господарем над власною природою.

Сократ ототожнював знання і добродійність людини. Якщо людина вчиняє дурне, зле, то він пояснював це її незнанням.

3). Класичний період.

Представлений іменами Платона і Арістотеля.

Платон першим у світовій філософії розробив власну всеохоплюючу філософську систему, яка