Організація проведення розрахунків з використанням платіжних карток Радомишльського АППБ «Аваль»

 

Час появи банківських пластикових карток є деякою мірою спірним питанням. Усі залежить від того, про які картки мова йде. В Україні навіть багато банківських співробітників, міркуючи про картки, плутають різні поняття. Деякі говорять про кредитні картки, деякі називають їх банківськими, деякі – пластиковими. Поняття ці хоч і пересічні, але явно не співпадаючі – вони різні. Справді, говорячи про пластикові картки, ми маємо на увазі лише матеріал, з якого вони виготовлені. Називаючи їх банківськими, ми уточнюємо, хто їх емітує (випускає). Ведучи ж мову про кредитні карти, ми маємо на увазі схему розрахунків між власником картки й емітентом, що може бути не банком, а, наприклад, чи магазином страховою компанією. 

Як це ні покажеться дивним, першими виникли саме кредитні картки, що не були ще ні банківськими, ні пластиковими. Зміст їх полягав у тому, щоб підтверджувати кредитоспроможність власника поза його банком. Природно, що такий витончений засіб кредитування міг виникнути тільки в Сполучених Штатах, де споживчий кредит приватних осіб бурхливо розвивався ще з кінця XIX століття. Ідею кредитної картки першим висунув Едуард Беллами (Edward Bellamy) у книзі «Погляд у минуле: 2009—1887» (Looking Backwards: 2009—1887) [37, с.5]. 

Пластикові картки, точніше їхній прообраз з'явилися в США, традиційній країні споживчого кредиту. Вже в 1914 році деякі магазини почали видавати своїм найбільш багатим постійним клієнтам спеціальні картки, щоб «прив'язати» цих клієнтів до себе. У 1928 році Бостонської компанією Farrington Manufacturing були випущені перші металеві пластинки, на яких видавлювався (ембосіровался) адресу і які видавалися кредитоспроможним клієнтам. Продавець вкладав таку пластинку в спеціальну машинку, називану импринтером, і букви, видавлені на ній, друкувалися на торговому чеку. В наступні роки були придумані такі елементи фінансової кредитної схеми, як мінімальне щомісячне погашення боргу, період відстрочки, тобто безпроцентного кредитування, і багато інші [37, с.7].

У 1936 році з'явилося першої об'єднання підприємств, согласившихся кредитувати загальних клієнтів. Особливий успіх випав на частку ресторанної кредитної картки «Diners Club» («Обідній клуб»). Постійні відвідувачі ресторанів, що мають гарну репутацію, могли одержати картку «DC» і пред'являти її в багатьох ресторанах Нью-Йорка замість готівки. Ресторани передавали копії рахунків у «DC», що щомісяця виставляв клієнту загальний рахунок. Клієнт розплачувався з «DC», а тої – з ресторанами. Ряд великих американських банків, оцінивши успіх першовідкривачів, випустили свої кредитні картки, користатися якими можна було не тільки в ресторанах, але й в інших місцях. Так, почали утворюватися платіжні системи: банк випускав картку і відкривав рахунок клієнту; на території країни і за рубежем створювалася ціла мережа магазинів, барів, ресторанів, готелів і т.д., де приймали до оплати картки, випущені банком-емітентом, обладнався центр, що займався обслуговуванням (процесінгом) пластикових карток.

Більшість фахівців вважає, що початок банківських кредитних карток, було покладено Джоном С. Биггинсом, фахівцем зі споживчого кредиту з Національного банку Флетбуш у нью-йоркському районі Бруклин. У 1946 році Биггинс організував роботу з кредитної схеми за назвою «Charge-it». Ця схема передбачала собою розписки, що приймалися від клієнтів місцевими магазинами за дрібні покупки. Після того, як покупка відбулася, магазин здавав розписки в банк, і банк оплачував їх з рахунків покупців. В Флетбуше був уперше випробуваний класичний ланцюжок розрахунків, використовувана зараз у банківському картковому бізнесі повсюдно.

Однак такий авторитетний дослідник банківської справи, як Льюис Менделл, вважає, що першою масовою платіжною картковою системою стала Дайнерс клаб (Diners Club), створена в 1949 році. Одним з головних відмінностей від попередніх систем було те, що між клієнтами і комерційними компаніями, що пропонують не тільки товари, але і послуги, існує посередницька організація, що бере на себе проведення розрахунків. Саме ця особливість дозволила стати «Дайнерс клаб» першої масової універсальний (на відміну від магазинних, «бензинових» і т.п.) картою [37, с.9].

На початку комерційні і сервісні підприємства не дуже дарували карти «Дайнерс клаб», оскільки, по-перше, це підривало позиції їх власних фірмових карт, по-друге, через необхідність платити комісію компанії.

Однак головні труднощі почалися, коли на ринок почали виходити конкуренти. Самим знаменної для універсальних карток у цьому відношенні, безсумнівно, став 1958 рік [37, с.9]. 

Цього року була створена система Карт Бланш, що спочатку була приватною карткою корпорації готелів «Хилтон». У 1965 році Карт Бланш була продана Фест Нешнл Сіті Бенк (згодом Ситибенк).

1 жовтня 1958 року була випущена перша карта Америкен Експрес. Уже через рік ця компанія нараховувала 32 тисячі підприємств і більш 475 тисяч власників карток. Такий успіх Америкен Експрес порозумівається, по-перше, тим, що компанія придбала Юниверсал Тревел Кард, що випускалася Асоціацією американських готелів. Але головною причиною була вже існувала розгалужена міжнародна мережа обслуговування дорожніх чеків «Америкен Експрес» і величезні фінансові засоби, що дозволили кредитувати клієнтів.

У 50-і роки понад 100 американські банки почали свої програми кредитних карток. Але, мабуть, принципово новий період у розвитку карткового бізнесу почався, коли в нього вступили перший і другий по величині американські банки: Бенк оф Америка і Чейз Манхеттен Бенк. Це відбулося також у 1958 році [37, с.10].

Чейз Манхеттен Бенк до кінця першого року карткової програми мав 350 тисяч власників карток і залучив