Організація різнорівневої самостійної роботи студентів внз (на матеріалі дисципліни «Інформатика»).

Досить часто самостійну роботу виокремлюють як вид навчальних занять поряд з лекцією, практичним заняттям, семінаром тощо. Але наголошують на суттєвих ознаках: обов'язковість заняття у вільний від занять у ВНЗ час, роботу без безпосередньої участі викладача, але за обов'язкового його контролю. Інша думка стверджує, що»Самостійна робота передбачає всю активну розумову діяльність студентів у навчальному процесі, є внутрішньою основою зв'язку різних видів і форм занять між собою» [3, с. 14]. Прихильники цього підходу стверджують, що самостійна робота – це основний метод засвоєння знань, тобто, «Охоплює пізнавальну діяльність, яку здійснюють студенти не лише позааудиторно, а й на лекціях, семінарах, індивідуальних співбесідах, заліках, іспитах, під час захисту курсових, дипломних робіт тощо» [3, с. 18-19]. Тобто, це бачення пов’язує і прирівнює самостійну роботу зі всіма види і форми навчального процесу.

Сутність самостійної роботи: активна розумова діяльність студента, що пов'язана з виконанням навчального завдання. Наявність завдання і цільової установки на його виконання вважають характерними ознаками самостійної роботи [3, с. 21]. Сфери навчальної діяльності, завдання з яких доводиться вирішувати студенту (Я. Болюбаш) [9]:

• засвоєння матеріалу теми, яка розглядається на лекції (робота з конспектом лекції, рекомендованою навчальною літературою) ;
• конспектування фундаментальних робіт відповідно до програми навчальної дисципліни;
• розв'язування задач, проведення дослідів, експериментів тощо;
• підготовка рефератів, контрольних робіт, фіксованих виступів (доповідей) на занятті;
• підготовка курсових, дипломних, магістерських робіт.

Поєднання цих елементів навчального процесу ототожнюється самостійній роботі, оскільки студенти здійснюють їх кожен індивідуально.

Самостійна робота – навчальна діяльність студента, спрямована на вивчення і оволодіння матеріалом навчального предмета без безпосередньої участі викладача, яка може виконуватися у бібліотеці, навчальних кабінетах і лабораторіях, комп'ютерних класах, а також у домашніх умовах.

Залежно від метита результату розглядають три рівні самостійної роботи [12]:

Самостійна робота студентів 1-го рівня (СРС-1) – сукупність пізнавальних дій суб'єкта навчання щодо засвоєння знань, видів та способів діяльності в конкретній предметній галузі, у будь-якій формі організації навчання (лекції, семінари, контрольні роботи тощо) не залежить від присутності чи відсутності викладача й найкраще формує розумові дії як акт мислення. СРС-1 забезпечує засвоєння предметних знань, навичок, умінь, розвиває «енциклопедичне» запам’ятовування, але не передбачає самостійного використання набутого [12, с. 146].

Самостійна робота студентів 2-го рівня (СРС-2) – сукупність самостійних дій суб'єкта навчання над предметом, використана з метою отримання певного продукту, результату. СРС-2 додатково до СРС-1, яка є складовою цього рівня, формує певні навички та вміння самостійно використовувати засвоєні знання для використання певних завдань [12, 148-149].

Самостійна робота 3-го рівня (СРС-3) – сукупність самостійних дій суб'єкта навчання у певних умовах за визначення власної мети та планування шляхів її досягнення; мотивацію, визначення процесу дій з обраним предметом; самоконтроль та корекцію дій для досягнення заздалегідь визначеної цілі [12, 150].

Поряд з тим, зважаючи на відтворювальні і творчі процеси в діяльності студента, виділяють ще три рівні самостійної роботи: репродуктивний (тренувальний), реконструктивний, творчий (пошуковий).

Репродуктивна самостійна робота виконується за певним зразком: розв'язування задач, заповнення таблиць і схем тощо. Пізнавальна діяльність студента виявляється у пізнанні, осмисленні, запам'ятовуванні. Метою такого типу самостійних робіт є закріплення знань, формування умінь і навичок.

Реконструктивна самостійна робота передбачає перебудову рішень, складання планів, тез, анотацій, написання рефератів та ін. Творча самостійна робота потребує аналізу проблемних ситуацій, отримання нової інформації. Студент самостійно обирає метод розв'язання завдання (навчально-дослідні завдання, курсові і дипломні роботи).

У педагогіці вищої школи виокремлюють ще дві взаємопов'язані підсистеми в організації самостійної роботи студентів [1, с. 96]: систематичну самостійну роботу (розподілену за днями) таакордну (комплексну і тривалу за часом).

На сучасному етапі в організації самостійної роботи студентів цікавим є застосування випереджувальних завдань (І. Трубавіна), тобто завдань, спрямованих на повне або часткове самостійне оволодіння матеріалом до його вивчення за програмою, а також на підготовку до його засвоєння на занятті. Особливість їх полягає в добровільності вибору та виконання. Розрізняють такі їх види [1, с. 110-118]:

За характером навчально-пізнавальної діяльності: репродуктивні (передбачають дії за готовим зразком, у типовій ситуації) ; частково-пошукові (вимагають дій у подібній ситуації, за загальним орієнтиром, складеним напівсамостійно) ; творчі (студент діє за самостійно складеним алгоритмом (сукупність дій, правил), у новій ситуації).

За часом виконання: короткочасні (розраховані на 1 – 2 дні) ; середні за тривалістю (виконуються протягом 2 днів – 2 тижнів) ; довготривалі (розраховані на виконання часом до 2 місяців) ;

За обсягом: дрібні (вимагають вивчення окремого питання теми) ; середні (пов'язані з розглядом кількох взаємопов'язаних питань або невеликої теми) ; великі (охоплюють велику тему, розділ, курс) ;

За прийомами розумової діяльності: зорієнтовані на порівняння, класифікацію, аналогію, визначення головного, пояснення зв'язків між причиною та наслідками, аргументацію, доказ, узагальнення та конкретизацію, оцінювання тощо.

Випереджувальні завдання можна підбирати для індивідуальної і групової роботи. Індивідуальні роботи передбачають врахування реальних навчальних можливостей студентів при постановці завдання. Вони мають бути різними