Організація судових та правоохоронних органів

 

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ

1.1Виникнення та розвиток інституту нотаріату в Україні 

1.2Нотаріат в Україні: поняття, завдання та функції

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС НОТАРІУСІВ В УКРАЇНІ

2.1 Вимоги до кандидатів на посаду нотаріуса. Права та обов’язки 

2.2 Приватна нотаріальна діяльність в Україні та державні нотаріальні контори

 

 

Актуальність теми дослідження. Як відомо, свій головний обов’язок із захисту прав та свобод людини держава виконує через правові інститути, з-поміж яких, безумовно, і такий важливий, як нотаріат. Його роль, значення, авторитет невпинно зростають із розвитком нашої державності, що обумовлюється новими економічними відносинами, виникненням приватної власності на засоби виробництва, на землю. Нотаріат покликаний створювати належні умови для ефективної реалізації норм права фізичними та юридичними особами, захищати їхні суб’єктивні права і законні інтереси, надаючи правочинам публічної довіри і більшої доказової сили документам. Крім того, нотаріат виконує превентивне завдання, запобігаючи суперечкам між сторонами цивільних правовідносин, захищаючи права осіб від можливих порушень у майбутньому, утверджуючи між ними стабільні й передбачувані відносини. Відтак він є одним із важливих чинників формування правової держави.

Метою курсової роботи є характеристика інституту нотаріату в Україні.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

1. дослідити виникнення та розвиток інституту нотаріату в Україні;
2. визначити поняття нотаріату, його завдання та функції;
3. з’ясувати вимоги до кандидатів на посаду нотаріуса, його права та обов’язки;
4. дати характеристику приватній наторіальній діяльності та державним наторіальним канторам.

Об’єктом дослідження курсової роботи є наторіат в Україні.

Предметом дослідження курсової роботи є нормативно-правові основи функціонування нотаріату в Україні

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі наукові методи дослідження як формальний, історизму, узагальнення та метод аналізу. Формальний метод дозволив визначити поняття нотаріату в України . За допомогою аналізу були розглянуті завдання та функції нотаріату. Використовуючи метод історизму, слід зважати на досвід минулого, його позитивні та негативні аспекти.

Стан наукової розробки. Питання ролі судової практики і судового прецеденту у формуванні права у правовій науці розглядались у наукових працях М. Дяковича, В. Котюка, І. Марочкіна, П. Павлика, Л. Радзієвської, С. Пасічника, Л. Сміяна, С. Фурси та інших, що дало можливість оцінити стан досліджуваної теми і відтворити цілісну картину того, що було зроблено, визначити коло питань, які залишилися поза межами дослідження.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи 28 сторінок. Список використаних джерел містить 21 найменування.

 

 

Важливу роль у здійсненні правозахисної та правоохоронної функції в державі відіграє нотаріат України. Захист прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, запобігання правопорушенням є основним завданням нотаріату, авторитет і значення якого невпинно зростає в нинішніх умовах реформування соціально-економічних відносин. Його діяльність має великий вплив на різні сторони суспільного життя країни, на нормальне функціонування цивільного обороту.

Поняття «нотаріат» лексично походить від латинського слова «note», що в перекладі означає «знак». Як інститут права він вперше з’явився в Стародавньому Римі в ІІІ столітті до н.е. Перша згадка про професію «табеліонів» прийшла з часів римського імператора Костянтина (316 рік до н.е.). Це були особи, які не були державними службовцями, але під контролем держави складали за винагороду юридичні акти, судові папери, проекти правочинів. Саме цей найдавніший інститут придбав пізніше назву «нотаріат» [21, с. 49].

Історія виникнення та розвитку нотаріату сягає своїм корінням у сиву давнину. Разом із утворенням первісного суспільства виникали і певні відносини між людьми, котрі характеризувалися не тільки формуванням єдності суспільних поглядів, а й розбіжностей як між окремими особистостями, так і між групами людей. З часом поступово почали виникати перші рукописні правила поведінки, що стали основою для утворення правових інститутів, а це, у свою чергу, посприяло появі нотаріату, тобто коли нагальною стала потреба публічного посвідчення приватних актів.

Поява українського нотаріату бере свій початок із часів України-Руси в період феодальної  роздробленості (XII ст.). Писемні документи почали складати так звані «дяки». Спочатку це були люди, які, кажучи сучасною мовою, працювали на громадських засадах, а з розвитком приказної системи стали постійними членами державних органів. Їхня думка та вказівки впливали на хід судових і адміністративних справ. Дяки відповідали за ведення діловодства в державних установах, складання і підписання грамот, за подання оригіналів, складання копій документів і довідок. Також дяки виконували і нотаріальні дії щодо нерухомості (ХІІІ ст.) [18, с. 16].

У XV ст. виник інститут «площадних піддячих». Це вже були професійні писарі, які спеціалізувалися на оформленні угод, пов'язаних із переходом прав на окремі види майна та оформленням їх належним чином. Катерина II у 1775 р. нотаріальні функції визначила за судами. У подальшому вони  неодноразово передавались різним установам, цивільним, повітовим судам, кріпосним відділенням, що свідчить про те, що нормативно-правове регулювання нотаріальної діяльності мало несистемний та суперечливий характер. Це був другий етап історії розвитку нотаріату.

Третій етап