Організація судових та правоохоронних органів

Революція 1917 р. змінила не тільки долю країни. Нотаріат набуває статусу державного. В Україні було прийнято декілька законодавчих актів про нотаріат, які регулювали його діяльність. Верховна Рада Української РСР 25 грудня 1974 р. вперше в історії України ухвалила вищий акт державної влади, який регулював діяльність нотаріальних органів – Закон УРСР «Про державний нотаріат», який збільшував перелік нотаріальних дій більше ніж до 20 різноманітних видів.

За часи радянської влади нотаріат уже не мав тієї ваги, як раніше, оскільки було ліквідовано приватну власність на землю. Серед органів, котрі так чи інакше були пов’язані з юриспруденцією та правоохоронною діяльністю, він посідав останнє місце, бо його діяльність переважно стосувалася людини, тобто її власності, прав та інтересів.

Після проголошення незалежності України спостерігаємо новий етап у розвитку інституту нотаріату, що посилюється потребою держави в утворенні стабільної системи захисту прав та законних інтересів своїх громадян. З появою ринкових відносин, визнанням на законодавчому рівні  рівноправності всіх форм власності, розвитком підприємницької діяльності і процесів приватизації виникла суспільна необхідність у приватному нотаріаті і, відповідно, законодавчого закріплення положень, які надавали б змогу проводити нотаріальну діяльність без допомоги державних органів.

Наступним етапом у розвитку нотаріату став прийнятий Верховною Радою України 2 вересня 1993 р. Закон України «Про нотаріат», який набув чинності з 1 січня 1994 р. Цей Закон став одним із історичних кроків у напрямі правової реформи в Україні, коли нарівні із державними нотаріальними органами повноправним учасником правозастосовної практики став й інститут приватного права.   

Історія нотаріату України невід’ємна від історії розвитку світового нотаріату. Сучасний правовий світ має дві основні системи - латинську та англосаксонську. 

Нотаріуси України сумлінно виконують свою роботу відповідно до складеної присяги: «Урочисто присягаю виконувати  обов'язки  нотаріуса  чесно  і сумлінно, згідно з законом і совістю,  поважати  права  і  законні інтереси громадян і організацій,  зберігати  професійну  таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса» [2].

 

 

Проблеми визначення правового забезпечення організації та діяльності органів нотаріату в Україні, насамперед, потребують з’ясування поняття та сутності нотаріату, а також його завдань та функцій.

П. М. Павлик зазначає, що нотаріат – це правовий інститут, носії якого – нотаріуси – уповноважені державою здійснювати і посвідчувати юридичні акти, надаючи їм публічної сили [9, с. 10].

Існує і нормативне визначення поняття нотаріату та його змісту. Зокрема, у 1993 р. було прийнято Закон України «Про нотаріат», відповідно до якого нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності [11].

Враховуючи нормативне визначення поняття «нотаріат», Л. К. Радзієвська та С. Г. Пасічник виділяють суб’єктивну і об’єктивну сторони поняття нотаріату. Суб’єктивна сторона полягає у сукупності органів і посадових осіб, яким надано повноваження на вчинення нотаріальних дій. До них, зокрема, належать державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси. Крім того, у населених пунктах, де немає нотаріусів право на вчинення певного кола нотаріальних дій мають посадові особи органів місцевого самоврядування. На консульські установи України покладається обов’язок вчинення нотаріальних дій за кордоном, а у випадках, передбачених чинним законодавством – на дипломатичні представництва України. Крім того, в Законі України «Про нотаріат» містить вичерпний перелік дій, прирівняних до нотаріальних, які можуть вчинятися іншими посадовими особами. 

Об’єктивна сторона поняття «нотаріат» означає коло нотаріальних дій, які зазначені органи та посадові особи мають право вчиняти відповідно до чинного законодавства. При цьому наголошується на тому, що такі нотаріальні дії мають бути безспірними, тобто не мають викликати спору. Але, все ж таки, якщо спір виникає, то він має розглядатися у судовому порядку, а на цей час нотаріальна дія, щодо якої виник спір зупиняється до набрання законної сили рішення суду [12, с. 7].

Натомість іншими науковцями такий підхід до визначення сутності поняття «нотаріат» підданий кри- тиці. Так, на думку С. Я. Фурси та Є. І. Фурси, воно не розкриває нерозривний зв’язок нотаріату зі спеціальною процедурою, не підкреслюється характер взаємовідносин системи нотаріальних органів із державою. Автори вважають, що під поняттям «нотаріат» доречніше було б розуміти структуру нотаріальних органів, на яку покладається правоохоронна і правозахисна функції, що мають здійснюватись відповідно до чітко визначеного змісту та процесу, передбаченого чинними законодавством України [19, с. 37].

Л. С. Сміян, Ю. В. Нікітін, П. Г. Хоменко, підтримуючи таку позицію, наголошують на тому, що в це визначення поняття «нотаріат» було додано низку доповнюючих ознак, але авторам все ж не вдалося повністю уникнути деяких притаманних йому недоліків та формальних ознак. На їх думку, «нотаріат в