Основи науково-дослідної діяльності

 

 

1. Що означає поняття «метод» і «методологія».
2. У чому сутність філософсько-методологічного аналізу науки.
3. Що включає загальнонаукова методологія пізнання.
4. Що відноситься до приватно-наукової методології, а саме: книгознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства.

 

Рекомендована література: 1, 2, 3.

 

 

1. Що означає поняття «метод» і «методологія». Метод – це нормативне знання або, що те ж саме, серцевина наукової діяльності, у ньому знаходять відображення всі її грані. Але метод – лише один з видів нормативного знання. Поряд з ним до нормативного знанню відносять принципи, програму, норму, ідеал пізнавальної діяльності та ін., а також стиль наукового мислення. Найбільш адекватне розуміння сутності наукового   методу – уявлення про нього як формі пізнавальної діяльності.

У науковій літературі існує безліч визначень поняття «метод». Саме слово «метод» походить від грецького методос – шлях, спосіб дослідження, навчання, дії. 

Поняття «методологія» звичайно визначається як вчення про методи науково-пізнавальної діяльності. Однак методологію не можна зводити тільки до дослідження методів (операцій). Більш широке розуміння цього поняття зводиться до того, що методологія вивчає всі компоненти наукової пізнавальної діяльності у їх взаємозв'язку, тобто сукупність тих вихідних філософських, загальнонаукових та частнонаучних ідей, законів, принципів, наукових підходів, які лежать в основі дослідження природних або суспільних явищ і які вирішальним чином позначаються на теоретичній інтерпретації цих явищ.

2. У чому сутність філософсько-методологічного аналізу науки. Традиційним для наших наук (книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство тощо) є діалектичний метод пізнання. Він вимагає всебічне вивчати бібліотечно-бібліографічні процеси і явища (принцип всебічності), розкривати наявні між ними взаємозв'язку зовнішнього і внутрішнього характеру, розглядати процеси і явище в русі, розвитку; бачити в них перехід кількісних змін у якісні (відомий закон переходу кількості в якість і навпаки); розкривати внутрішні протиріччя, єдність протилежностей (закон єдність і взаємодія протилежностей) і на цій основі рушійні сили досліджуваних явищ і процесів, керуватися в пізнанні законом заперечення, аналізувати в єдності теорію і практику досліджуваних явищ, так як практика є джерелом пізнання і критерієм його істинності. Діалектика, крім перерахованого, озброює дослідника такими принципами як єдність логічного та історичного, опора на принцип історизму, детермінізму, принцип єдності аналізу та синтезу, принцип сходження від абстрактного до конкретного, принцип сходження від одиничного до загального і назад. Суттєве значення для нашого комплексу наук і областей діяльності має принцип детермінізму, який свідчить, що всі суспільні явища носять соціально-детермінований характер, тобто вони зумовлені інформаційними потребами суспільства, окремих його груп та індивідів.

Суттєве значення для теорії наших наук має ідея про те, що джерелом розвитку людини як особистості, крім його індивідуальної активності, знаходиться і поза людини, що його формування відбувається за певною «соціальною програмою» під впливом суспільного середовища і системи освіти. Це стимулює дослідника вивчати ті соціально-культурні фактори, які впливають на людину.

Найтіснішим чином з філософією науки пов'язана логіка науки. Вона є по суті одним з напрямків або розділів філософської науки. Логіка науки займається дослідженням логічних законів і закономірностей наукового пізнання, способів побудови наукових теорій, понять, суджень, умовиводів (згадаємо основні закони логіки: закон тотожності, не протиріччя, закон виключеного третього, закон достатньої підстави).

Таким чином, функції філософії в науковому пізнанні можна поділяти на два рівні: методологічні (нормативно-організуюча, технологічна, ціннісно-етична, евристична); світоглядна (гносеологічна, соціально-історична).

3. Що включає загальнонаукова методологія пізнання. Загальнонаукові методи, на відміну від філософських, не є універсальними. Загальнонаукові підходи базуються на якій-небудь одній категорії, що відбиває одну сторону об'єкта (як правило, істотну). З інших загальнонаукових методів плідними виявилися системний і діяльнісний методи. Системний метод припускає при вивченні предметів і явищ реального світу розглядати їх як систему, що складається з елементів, що взаємодіють між собою. Елементи системи, взаємодії один з одним, визначають (породжують) нові інтегративні властивості об'єкта, якими володіє система як ціле, але вони відсутні в окремих її елементів. 

У другій половині ХХ сторіччя широко використовується в наших науках діяльнісний підхід (метод) або в поєднанні з системним (так званий системно-діяльнісний метод). При діяльнісному підході слід вивчати діяльність як процес, що включає систему компонентів (елементів): суб'єкт – мета – об'єкт – процес – засіб – результат. 

Типологія (від грецького tipos – відбиток, форма, зразок і logos – слово, вчення) метод наукового пізнання, спрямований на поділ досліджуваної сукупності об'єктів  на впорядковані і систематизовані групи за допомогою ідеалізованої моделі або типу. У відмінності від класифікації типологія використовує ідеальні типи ідеальної моделі. Теоретична типологія орієнтована на побудову ідеальної моделі об'єкта, узагальнене вираження ознак (не одного, а декількох).

Моделювання – метод дослідження об'єктів різної природи на їх аналогах (моделях) для визначення або уточнення характеристик існуючих або знову конструйованих об'єктів. Модель (від лат. modulus – міра, зразок, норма) може виступати гносеологічним заступником оригіналу на чотирьох рівнях: на рівні елементів; на рівні структури; на рівні поведінки або функцій; на рівні результатів.

За характером моделей виділяють матеріальні (предметні) і ідеальні. Матеріальна модель реально відтворює геометричні, фізичні,