Особливості формування високопродуктивних дубових насаджень в умовах лівобережного лісостепу

Інший показник, що характеризує криву розподілу та її відмінність від нормального розподілу – ексцес на більшості розглянутих об’єктах має позитивне значення.

Досліджені лісостани характеризуються різним співвідношенням сукупності дерев тонких та товстих ступенів товщини щодо середнього за діаметром дерева. Як видно (див. табл. 1), в ідеалі до відомого закону Вейзе і Вімменауера підходить лише одне насадження (61%). Всі інші, включаючи і лісові культури, значно відхиляються від наведеного параметра. Характер розподілу пояснюється, крім інших факторів, особливостями та темпами формування відпаду. Дослідження показують, що свіжий сухостій протягом останніх 13 років у стиглих насадженнях сформувався із дерев дуба, які характеризувалися амплітудою коливання діаметрів від 32 до 60 см. При цьому частка тонких ступенів складає 61%, а товстих- 39%. Середній же діаметр відпаду дорівнював 49 см і його положення щодо максимального значення (87%) є дещо відмінним від встановленої іншими дослідниками межі.

У досліджених ценозах важливу роль відіграють і інші породи-содомінанти та супутники: ясен, клени, липа тощо. Вони складають, в основному, другий ярус, переважають за кількістю дерев та формують специфічну фітоценотичну, просторову та рангову структуру насаджень. Наявна подібність у формі розподілу дерев основного та підлеглого наметів (насамперед подібна амплітуда коливання значення відносних ступенів товщини) може засвідчувати про гомеостатичність лісового ценозу і відсутність ймовірного процесу природної зміни панівного дубового ярусу більш молодим, вітальним та агресивним компонентом дібров – кленом польовим.

Характер розташування деревних порід у дубових насадженнях зумовлено різнорівневим впливом біотичних та абіотичних факторів. Статистичний аналіз засвідчує, що середня відстань між деревами дуба звичайного за достатньо високої точності визначення (2%) коливається у досить вузьких межах (від 7, 4 до 7, 6 м). Одночасно середні відстані в інших комбінаціях порід, насамперед, дуб – другорядна порода (клен польовий, липа) виявилися меншими, при цьому амплітуда коливання основних статистичних показників була вужчою. Таким чином, відстань між деревами зростає від варіанту “другорядна порода – другорядна порода” через варіант “другорядна порода – головна порода” до варіанту “головна порода – головна порода”. При цьому спостерігається помітне відхилення від типу рівномірного розташування дерев.

Дослідження засвідчують переважання паросткової частки дерев дуба над насіннєвою. До того ж на всіх пробних площах переважає рання феноформа дуба звичайного (35-72%). Пізньої феноформи є значно менше (5-37%). Приблизно в таких же межах представлена у складі проміжна форма (18-36%).

Дані досліджень показують, що максимальна амплітуда коливання середнього індексу санітарного стану за семирічний період спостереження характерна для проміжної форми, за нею йде пізня, а потім рання феноформи. Пізня феноформа дуба за нашими дослідженнями є більш пластичною щодо життєздатності, ніж рання. Остання в результаті систематичного пошкодження абіотичними та біотичними факторами складає переважно категорію сильно ослаблених дерев. В цілому, середній індекс стану дубових насаджень коливається від І, 51 до ІІ, 13, що можна розцінювати як ступінь середньої ослабленості. Слід зазначити, що щорічні інвентаризації дають підстави стверджувати про затухання чітко вираженої двадцять років назад хвилі масового всихання дуба в його ареалі. Обсяги накопичення свіжого сухостою дуба не виходить за рамки розрахованого показника, вміщеного в таблицях ходу росту для аналогічних і навіть молодших за віком деревостанів. Подібна ситуація спостерігається і у деяких дібровних масивах Росії, Білорусі, Угорщини.

Визначено також комплексний стан дуба за класифікацією IUFRO, який показує, що деякі параметри (рівень життєздатності, тенденція розвитку та довжина крон) можуть до певної міри змінюватися у конкретного індивідуума протягом терміну спостережень, однак це суттєво не відбивається на загальному стані, в тому числі – в розрізі фенологічних форм. Так, за останні три роки на більшості пробних площ він утримувався на рівні 122/50.

Отримані результати щодо ходу росту та розвитку дуба звичайного свідчать, що дуб звичайний в умовах району дослідження сягає віку більше 220 років, причому порослеві екземпляри доживають до 160 та більше років. Узагальнені середні дані по 20-річних періодах переконливо засвідчують, що темпи приросту старовікових дубових екземплярів зараз утримуються на досить високому рівні (3-4 мм/рік). Мінімальні значення приростів у вивченому віковому діапазоні (1860-1999 рр.) приходяться на 1900-1930 рр., коли було зафіксовано масове всихання дібров Центрального Лісостепу. Закономірне зростання приросту в останні роки може пояснюватися комплексом певних кліматичних чинників.

Аналіз наявності та стану природного поновлення дуба звичайного, здійснений на підставі досліджень 1996-2000 рр. у деревостанах старших класiв вiку (VIII- ХVI) на рiзних елементах рельєфу, підтверджує висновки попередніх років, що з позиції плодоношення, появи сходів та їх подальшого росту в ювенільній фазі є зімкнутість деревного намету – 0, 7. За насінного 1996 р. на цих об’єктах нараховувалося 146 тис. шт. /га поновлення дуба. В подальшому ця кількість різко зменшувалася (у 1999 р. склала приблизно 90 тис. шт. /га).

Проведені експерименти показують, що ефективність механізованого сприяння залежить від комплексу факторів, включаючи і час проведення операції. Класична її схема включає рихлення верхнього шару грунту до моменту опадання жолудів.

Досліджено напрями та лісовідновні тенденції на зрубах, що вийшли з-під різних видів експериментальних рубок