Особистий сенс соціального буття культури

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

 

Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського

 

На правах рукопису

 

ДОННІКОВА Ірина Анатоліївна

 

УДК 300. 54, 130

 

 

09. 00. 03 - соціальна філософія і філософія історії

 

 

Одеса -1999

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Одеської державної академії харчових технологій.

Науковий керівник - Баканурський Г.Л., доктор філософських наук, професор кафедри філософії Одеської державної академії харчових технологій.

Офіційні опоненти - Пунченко О.П., доктор філософських наук, професор, зав. кафедрою філософії та українознавства Української державної академії звязку ім. О.С. Попова, Ушаков К.В., кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Одеського державного університету ім. І.І. Мечнікова.

Провідна організація - кафедрра філософії, політології та права Одеської державної академії будівництва та архітектури.

Захист відбудеться 18 березня 1999 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради у Південноукраїнськрму державному університеті ім. К.Д. Ушинського.

 

 

Актуальність теми дослідження зумовлена як особливостями глобальної соціокультурної ситуації, так і внутрішніми проблемами сучасного життя в Україні. Необхідність виходу із кризи сучасної цивілізації викликає потребу гармонізації взаємин між природою, людиною та суспільством, встановлення відповідності між прагненнями, інтересами людини і наслідками її діяльності. Перспектива історії все більшою мірою визначається ступенем усвідомлення людиною відповідальності за збереження довкілля і, тим самим, власного існування. В сучасній ситуації очевидною є залежність вирішення соціальних проблем від ступеня залученості людини до соціокультурної динаміки, від урахування особистісного чинника у суспільному розвитку. 

У зв’язку з цим особливої ваги у соціальному бутті набуває людинотворчий потенціал культури, котра завдає параметри функціонування різних галузей суспільного життя як особистісно-зорієнтованих чинників. Особливості сучасного розвитку актуалізують науковий інтерес до культури як підгрунтя соціального буття, що виступає гарантом виживання людства як роду. Визначити специфіку взаємодії людини та культури у соціальному контексті, виявити жадану сучасним соціокультурним розвитком людську індивідуальність є принципово важливим для активізації людських здібностей, для відшукання шляхів виходу з глобальної кризи. 

Проблема взаємозв’язку культури та індивідуального буття є особливо актуальною для сучасного розвитку України. Розбудова української державності передбачає активне залучення до процесів реформування кожного індивіда як представника даної культури, носія її цінностей, традицій, ідеалів. Демократичні перетворення актуалізують соціальні риси особистості, які виступають гарантами дійсно усвідомленої участі індивіда у спільному процесі творення. 

Взаємодія людини та культури передбачає акцентування уваги на тих сферах соціального буття, котрі у щонайбільшій мірі відповідають за становлення людини як суб’єкта культури. Одним із провідних у цьому процесі є соціальний інститут освіти і, передусім, вищої: у її системі здійснюється перехід від засвоєння знань до їхнього втілення у індивідуальному життєстверджуванні. Актуальність проблеми реформування вітчизняної освіти у відповідності до соціальних реалій зазначено у головних положеннях закону України “Про освіту”, а також у напрямках розвитку освітньої системи, викладених у національній державній програмі “Україна ХХ століття: стратегія освіти”. Необхідність виявлення людинотворчих можливостей вищої освіти, зокрема, вищої технічної, зумовила звернення до даної сфери соціального буття культури у завершальному розділі дисертаційного дослідження. Таким чином, в дисертації здійснюється перехід від розгляду проблем взаємозв’язку людини та соціального буття культури до практичних проблем становлення людської індивідуальності у системі вищої технічної освіти. 

В аналізі проблем дисертаційного дослідження необхідно підкреслити важливість концептуального розуміння культури як соціального феномена. У вітчизняній філософській літературі функціонування культури у суспільстві усебічно розкрито у діяльнісній концепції. При цьому одні дослідники у змісті культури на передній план висувають її “технологічний контекст”, способи людської діяльності (В.Є. Давидович, Ю.А. Жданов, Е.С. Маркарян, З.І. Файнбург та ін.) ; Е.О. Баллер, Н.С. Злобін, Л.Н. Коган, В.М. Межуєв та ін. тлумачать культуру як спосіб особистісного становлення, реалізації творчих можливостей людини; В.С. Стьопін визначає культуру як сукупність надбіологічних програм людської життєдіяльності; П.С. Гуревич як діяльність, спрямовану на пошук “сакрального сенсу буття”. М.С. Каган розглядає культуру як буття, створюване людиною у процесі діяльності і як таке, що творить саму людину у всім розмаїтті її виявів. Цінним у даній концепції є системний аналіз культури, що робить можливим виявлення головних чинників її цілісності (діяльність, цінності, сенс життя тощо), а також характеристик та соціальних функцій культури. Проте вважається, що “вторинність” культури по відношенню до соціального буття, яка логічно виводиться із діяльнісного підходу, утруднює обгрунтування її гуманістичної сутності, іманетного зв’язку з людиною: аналіз культури як атрибута діяльності передбачає збіг “культурного” та “соціального”, не виділяє культуру серед інших соціальних феноменів. 

Для вирішення завдань дисертаційного дослідження більш продуктивними вважаються концепції культури, що пов’язують її з функціонуванням людської свідомості, з інформаційно-зумовленою специфікою соціального буття. Так, А. Моль розглядає культуру як інтелектуальне “оснащення” людини, механізм організації, збереження та передачі соціально значущої інформації через “культуру персональної творчості” (“Социодинамика культуры”, М., 1973). За такого підходу стає можливим аналіз розвитку культури, уявлюваний як інформаційний процес, у якому індивідуальна діяльність генерує сенсовий зміст соціального буття. 

Принципово важливе значення для дослідження має робота Е. Морена “Утраченная парадигма: