Особистий сенс соціального буття культури

Вироблені на підставі осмислення способи самореалізації людини інтегруються в особистісну життєву парадигму, у якій відбито загальне спрямування індивідуального розвитку. В культурі життя формується індивідуальна культура, що являє сукупний персоніфікований культурний досвід людини. 

У другому параграфі “Культура життя людини як суб’єктивність, що саморозвивається” подано аналіз індивідуальної культури, з’ясовуються головні чинники саморганізації людського життя в соціальному бутті культури. 

В концептуальному аналізі індивідуальної культури виділяється тілесність людини, безпосереднє матеріально-предметне оточення, духовний рівень. Становлення суб’єктивності визначається інтегративною взаємодією основних рівнів індивідуальної культури. 

Тілесність виступає як джерело унікальності індивідуального буття і трансформується у розвинену суб’єктивність завдяки культурі. У цьому процесі важливою є міра соціокультурного модифікування біологічного в людині. Щонайочевидніше вона виявляє себе через форми, способи задоволення вітальних потреб (органічних та родових), у ставлені людини до здоров’я як підгрунтя фізичної культури, в особливій формі репрезентації тіла – культурі зовнішнього вигляду. Дані формоутворення сприяють становленню тілесної культури індивіда. 

Безпосереднє матеріально-предметне оточення людини у системі індивідуальної культури є втіленням людських цінностей, норм, ідеалів, тобто сенсів життя. Через предметність формується цілісність людського буття, єдність духовного й матеріального змісту культури життя. Створюючи предметність соціального буття чи роблячи її об’єктом власних потреб, людина прилучається до соціокультурного розмаїття, отримує можливість для саморозвитку. 

Параметри функціонування тілесності людини та її матеріально-предметного оточення як культурних форм зумовлюються духовним рівнем. Через нього встановлюються інформаційні зв’язки між людиною та світом, напрацьовується осмислене ставлення до нього, формується здатність до переживання. Культуротворче значення притаманне таким феноменам духовності, як любов і віра – формотворчим чинникам культури почуттів, суб’єктивно-особистісного світовідчуття; інтелект, що інтегрує індивідуальні когнітивні здібності (почуття, уяву, інтуїцію, мислення) та генерує сенси культури життя людини; світогляд, що виконує роль особистісної самосвідомості й відбиває ступінь розвитку суб’єктивності, спрямованість вектору життєвого вибору. 

Динамічна взаємодія основних рівнів індивідуальної культури активізує унікальний процес життєтворчості людини в культурі, саморозвиток людини як її суб’єкту. Таким чином, культура життя людини є процесом формування суб’єктивності, що здатна до самотворення та збереження органічного зв’язку з навколишнім світом. 

У третій главі “Проблеми формування індивідуальної культури в ситемі вищої освіти” розкрито зміст сучасної освітньої парадигми, заналізовано культуротворчі можливості гуманітарної підготовки у технічному вузі. 

У першому параграфі “Гуманізація як парадигма особистісно-зорієнтованої освіти” обгрунтовується об’єктивний характер змін щодо системи вітчизняної освіти, розкриваються поняття гуманізації й гуманітаризації. 

Згідно з соціокультурними реаліями гуманізацію розглянуто як нову парадигму освіти. Мета гуманізації – створення соціально-зорієнтованої системи освіти, яка б здійснювала трансляцію культури культурними засобами. Подібне тлумачення гуманізації є щонайхарактернішим для вищої технічної школи, котра зорієнтована переважно на підготовку спеціалістів. Освітні зусилля слід спрямувати на становлення культури жіття студентства, в системі якої формується й професійна культура. 

Гуманітаризація виступає як змістовна сторона гуманізації. Метою гуманітаризації є створення умов для саморозвитку студентської молоді, активізації потреб щодо самоосвіти, самотворення через знання. 

Специфіка індивідуальної культури, що формується через систему освіти, знаходить свій вираз у понятті інтелігентності. В ньому розкривається розвиток суб’єктивності при провідній ролі знання. Освіченість є необхідною умовою становлення інтелігентності, оскільки передбачає не лише оволодіння науковими знаннями, але й уміння застосовувати їх при організації індивідуального життєтворення. 

У другому параграфі “Культуротворчий потенціал гуманітарного знання в технічному вузі” проаналізовано змістовні концепції базових гуманітарних курсів з метою з’ясування їх культуротворчих можливостей. 

Зміст гуманітаризації визначає принцип особистісно-зорієнтованого знання, що сприяє персоніфікації об’єктивного змісту науки. Реалізація даного принципу робить необхідним посилення культурологічних аспектів щодо змісту навчальних дисциплін, передусім, гуманітарних як підгрунтя гуманізації вищої технічної освіти. 

Для аналізу змістовних концепцій вибрано курси: української та зарубіжної культури (який з’ясовує нормативні знання про культуру в вузі), філософії, етики, релігієзнавства й естетики. Реалізації культуротворчих можливостей філософських дисциплін сприяє посилення людиновимірного характеру навчальної проблематики (щодо зазначених курсів), зіставлення її з соціокультурними реаліями, урахування можливості коплементарної взаємодії між базовими гуманітарними дисциплінами. Зміни у змістовних концепціях покликані ініціювати у студентів осмислення власного життя, виробити прагнення до самоосвіти як необхідної передумови формування інтелігентності. 

Таким чином, культуротворчі можливості освіти пов’язані з формуванням культури життя студентської молоді. Особистісно-зорієнтоване наукове знання визначає індивідуальний розвиток студентів як суб’єктів культури. 

У висновках містяться результати дисертаційного дослідження, підкреслено їх теоретичну й практичну значущість, визначено можливі перспективи подальшої розробки даної теми. 

 

 

1. Специфіка соціального буття культури зумовлена сутністю її як способу буття людини. Культура є продовженням процесів природної самоорганізації на соціальному рівні. Сприяючи розвитку свідомості й діяльності, культура реалізує своє негентропійне спрямування через людську індивідуальність. Таким чином виявляється іманентний зв’язок між культурою та людською сутністю, культурогенний характер льдского буття. 

2. В соціальному бутті культури створюються умови для творчої реалізації індивіда та розвитку соціуму загалом. Сутність соціального буття культури екзистенціальна, органічно пов’язана з індивідуальним існуванням. Призначення соціального буття культури полягає у збереженні в її надіндивідуальних формах особистісних сенсів, забезпеченні персоніфікації об’єктивованого змісту культури. 

3. Взаємозв’язок індивідуального й соціального буття культури виявляється також у соціокультурній динаміці, яка здійснюється як зміна парадигм. Під