Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Особистий сенс соціального буття культури

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
27
Мова: 
Українська
Оцінка: 

№ 11) і рекомендовано до захисту. 

Структура і обсяг роботи відповідають логіці вісвітлення головної мети та завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох глав, що містять по два параграфи, висновків та списку використаної літератури. Зміст викладено на 151 стор. Бібліографічний список містить 260 номінацій. 
 
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
 
У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначається ступінь вивченості теми, мета і завдання роботи, зформульовано наукову новизну отриманих результатів, розкрито науково-практичну значущість досліджуваних проблем, показано структуру роботи. 
У першій главі “Соціальне буття культури як умова індивідуального розвитку” розкрито зміст поняття “соціальне буття культури”, досліджуєтьтся сутність культури як соціального феномена, з’ясовується зв’язок соціокультурної динаміки з розвитком людської індивідуальності. 
У першому параграфі “Культура як спосіб буття людини” досліджено іманентний зв’язок між культурою та людиною з залученням елементів синергетичного підходу, обгрунтовано культурогенний характер соціального буття. 
Складність феномена культури, множинність її дефініцій роблять за необхідне вибір базової категорії, яка б дала змогу синтезувати усталені підходи щодо аналізу культури і визначала б специфіку її соціального буття. В цьому відношенні можна скористатись синергетичним поняттям самоорганізації. Розкриваючи універсальні закономірності розвитку складних систем, воно робить можливим з’ясувати сутність культури, її призначення у системі людського буття. 
Визначення культури через самоорганізацію дає змогу зв’язати її з важливим чинником сутності людини. Інформаційна надмірність людини виявляє недостатність біологічних способів регулювання життя і затребує якісно відмінних механізмів його організації. Генеза соціальності зумовлена розвитком культури як способу самоорганізації людського буття. Культура надає спрямування людській реактивності, регулюючи інформаційний обмін між людиною й довкіллям. Активізуючи мисленнєві процеси, культура ініціює розвиток засад соціальності – свідомості та діяльності і продовжує, тим самим, процеси природньої самоорганізації. Культура стає фундаментальним негенентропійним чинником людського життя. Вона здійснює генерацію сенсового змісту соціального буття через індивідуальний розвиток і сприяє творчій реалізації людини в межах соціуму. На цій підставі культуру можна визначити як духовно-практичний спосіб саморганізації людського життя, спрямований на осмислення (розуміння), збереження та розвиток людини й суспільства і виражений в результатах діяльності. Відбиваючи сутність культури у кінцево-узагальненому сенсі, поняття самоорганізації передбачає визначення її також через інші категорії. Так, в аналізі окремих сторін соціального буття, суспільства загалом можливе акцентування уваги на діяльнісному, ціннісному, інформаційному та інших аспектах культури. 
Соціальне буття культури постає надіндивідуальним утворенням, системою актуалізованих особистісних сенсів. Сутність його полягає в ініціюванні та збереженні індивідуально-неповторного існування в системі буття. Коли культура є іманентним способом буття людини, в неї створюються умови індивідуального розвитку. Це забезпечує екзистенціальну сутність соціального буття, в якому виявляється антропогенний характер культури і плюральність спів-буття її унікальних форм. 
Другий параграф “Людська індивідуальність в контексті зміни соціокультурних парадигм” містить аналіз зв’язку соціокультурної динаміки з індивідуальним розвитком, з’ясовання специфіки сучасної соціокультурної парадигми й людської індивідуальності, що їй відповідає. 
Багатовимірність і неповторність розвитку індивідуальностей в соціальному бутті культури породжує нелінійну динаміку внутрішніх соціальних взаємодій. Їх толерантність, узгодженість знаходять вираз у формуванні актуального вектору (парадигми) соціального руху, що складається як результат інтегративної взаємодії індивідуальних життєвих сенсів. Соціокультурний поступ являє собою зміну культурних парадигм, кожна з яких відбиває специфіку взаємодії людини та соціального буття в наявних історичних умовах. 
У європейському соціокультурному розвитку можна виділити такі парадигми, що послідовно змінюють одна одну: космоцентричну парадигму античності, у чиїй системі відбувається усталення поняття індивідуальності; теоцентричну середньовічну парадигму, котра привносить психологізм, емоційність у розуміння сутності людини; антропоцентризм Відродження, який став передумовою формування раціоналістичної парадигми Нового часу та Просвітництва. 
З другої половини ХІХ ст. відбувається започаткування нової парадигми з відповідним щодо неї тлумаченням людини. Її особливості стали більш очевидними у постмодерністських пошуках сучасної філософії. Згідно з науковою картиною світу переосмислюється характер взаємин між людиною, суспільством та природою. Цей зв’язок визначається через здатність людини попадати у резонанс з закономірностями розвитку довкілля, прагненням до гармонізації стосунків з ним, відмовою від абсолютизації силового впливу. Дані світоглядні установки свідчать про формування гуманітарно-зорієнтованої парадигми розвитку людської спільноти, що має вивести його на якісно новий рівень – органічного спів-буття зі світом. Засадничим принципом нової парадигми стає особистість, під якою ми розуміємо збереження та розвиток людини як органічного складника буття. Сама людина осмислюється як відкрита, багатовимірна, автономна істота, що здатна до саморозвитку, у такому ж (здатному до саморозвитку) світі. Розуміння людини стає екзистенційним: вона є особливим життєвим світом у множинному бутті, усвідомлює себе його невід’ємною частиною. 
Таким чином, соціальне буття культури відбиває іманентний зв’язок між культурою та індивідуальним буттям, стає системою їх співрозвитку. 
У другій главі “Індивідуальне життя людини як феномен соціального буття культури” розкрито зміст поняття “культура життя людини”, проаналізовано основні формоутворення індивідуальної культури, що сприяють становленню суб’єктивності у контексті нової соціокультурної парадигми. 
У першому параграфі “Культурогенна сутність людського життя” розглянуто проблеми особистісного життєздійснення, яке уявляється як буття у культурі. 
Поняття “культура життя людини” розкриває зв’язок соціального буття культури з її унікальною формою – людською суб’єктивністю. Становлення суб’єктивності являє собою процес самоорганізації людського життя у соціальному бутті культури. 
Основою культури життя людини є спілкування, яке надає життєздійсненню полілогічного характеру, сприяє прирощуванню його сенсового змісту. Екзистенційність буття людини у культурі
Фото Капча