Патогенетична роль і корекція порушень імуноендокринної регуляції репаративної регенерації бронхіального епітелію у хворих на хронічний обструктивний бронхіт з гіпоестрогенією

Виявлено незалежну від дози опозитну дію прогестерону: якщо у хворих 1-ї групи під впливом прогестерону має місце зниження ПАЕ, то у хворих на ХОБ в менопаузі і постменопаузі (4-а група) у вказаній експериментальній моделі проліферативна активність епітеліоцитів, навпаки, зростає на 59, 3% (p4<0, 001). Це свідчить про залежність біологічної активності гормону від “біологічних запитів” організму, які регламентують ступінь вираженості легеневої недостатності.

В експериментальній моделі з тестостероном показник ПАЕ зростає у хворих 3-ї групи на 17, 0% (p4<0, 05), у хворих 4-ї групи – на 37, 0% (p4<0, 001). На нашу думку, цей факт можна розцінити як глюкокортикоїд-подібна дія тестостерону в умовах глюкокортикоїдної недостатності, яка неминуче розвивається у хворих з тяжким і декомпенсованим перебігом хронічних обструтивих хвороб легень (А. Г. Чучалін, 1998).

При вивченні фібринолітичної активності в культурах клітин ми враховували, що саме культуральне середовище фібринолітичної активності не має, ось чому активаторна (по використаній нами методиці) активність культурального середовища може бути обумовлена тільки синтезом активатора плазміногену безпесередньо самими клітинами, що підтверджується і літературними даними (А. М. Братчик, 1993; В. М. Федосеєва, 2000).

Нами встановлено, що у хворих 1-ї, 2-ї і 3-ї груп ФА епітеліальних клітин підвищена (відповідно на 125, 8%, p<0, 001, 38, 5%, p<0, 001 і 116, 0%, p<0, 05), що може бути розцінено як механізм саногенезу, спрямований на реканалізацію бронхів, зменшення фібринових відкладів, які є основою для пневмосклерозу і поглиблення легеневої недостатності. Наростання ж ступеня тяжкості ХОБ характеризується виснаженням активаторного потенціалу епітеліальних клітин, що є, на нашу думку, важливим патогенетичним механізмом прогресування захворювання.

Нами встановлено, що перебіг ХОБ III ступеня тяжкості, що протікає у хворих жіночої статі в менопаузі і постменопаузі, характеризується зниженням ФА культурального середовища (епітелію бронхів), що, на нашу думку, представляє суттєвий фактор прогресування захворювання.

Достовірного впливу естрогенів на ФА культурального середовища у хворих 1-ї, 2-ї і 3-ї груп не виявлено, а у хворих 4-ї групи під впливом статевих стероїдів виявлено зростання ФА культурального середовища на 29, 1-39, 1% (p4<0, 001). Здатність естрогенів у хворих 4-ї групи підвищувати фібринолітичну активність епітеліальних клітин можна розцінювати не тільки з позиції підвищення ефективності “шомпольної” функції ферментних систем бронхів, але й як суттєвий механізм, спрямований проти хронізації запального процесу, оскільки активатор плазміногену відноситься до хемотаксин, які “притягують ” лейкоцити в зону запалення (Д. Н. Маянський, 1991). З іншого боку, вказані факти розцінюються нами як патофізіологічне обгрунтування доцільності використання замісної гормональної терапії (естрогенами) для корекції фібринолітичного потенціалу слизової оболонки бронхів у хворих ХОБ в менопаузі і постменопаузі.

Достовірної динаміки досліджуваного показника під впливом прогестерону, тестостерону і гонадотропних гормонів у хворих 1-ї, 2-ї і 3-ї груп нами не виявлено. У хворих же 4-ї групи виявлено прогестерон- і тестостерон-залежне зростання ФА епітеліальних клітин (відповідно на 22, 8%, p4<0, 01 і 17, 2%, p4<0, 05). Ці факти, на нашу думку, дозволяють припустити, що поєднане застосування естрогенів і прогестинів (використання яких для замісної гормональної терапії знайшло застосування, зокрема, в кардіологічній практиці для профілактики ІХС (Mosca L., Manson J. E., Sutherland S. E. et al., 1997) в комплексній терапії загострення захворювань у подібних хворих дозволить суттєво підвищити ефективність протизапальної терапії ХОБ.

Аналіз результатів еуглобулінового тесту свідчить про підвищення ФА крові здорових осіб при введенні 0, 5 мл культурального середовища в реагуючу суміш перед інкубацією в холодильнику у хворих на ХОБ I і II ступеня тяжкості (відповідно на 87, 6% і 35, 0%, p<0, 001), а також зниження (за рахунок розведення реагруючої суміші, але не наявності в середовищі інгібіторів фібрінолізу) – у хворих 4-ї групи. У хворих 1-ї і 2-ї груп виявлена також висока стійкість фібринолітичних ферментів культури клітин до розведення, у хворих 3-ї групи – слабка. В еуглобуліновому тесті під впливом статевого стероїду достовірна динаміка ФА виявлена у хворих 2-ї, 3-ї і 4-ї груп: показник зростає як в 1-й, так і в 2-й серії дослідів.

При порівнянні ФА культурального середовища в 2-й і 3-й серіях дослідів нами виявлено статистично достовірні відмінності величини показника у хворих на ХОБ I і II ступеня тяжкості, що свідчить про наявність в культуральному середовищі невеликої кількості інгібіторів фібринолітичного процесу. Враховуючи, що у хворих 1-ї і 2-ї груп зберігається як активаторний, так і інгібіторний потенціал культурального середовища, можна припустити блокування антиактиваторної активності компонентами середовища на етапі до постановки еуглобулінового тесту. У хворих 3-ї і 4-ї груп інгібіторного потенціалу культурального середовища нами не виявлено.

Результати наших досліджень документують відсутність достовірного впливу на досліджуваний показник 17? -естрадіолу у хворих 1-ї групи і збереження потенціюючого активаторну активність клітин (в культуральній біологічній моделі) впливу стероїду у хворих