Передумови запровадження у видавничу практику рухомих літер. Видавнича діяльність Йогана Гутенберга

Предмет:

Тип роботи:

Інше

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

році. Після обнародування царського маніфесту у 1905 року щодо волі друку небайдужі українці, завдяки єпископу Парфенію, згадали про готовий до складання рукопис Морачевського. 1906 року стали друкувати чотирикнижжя Нового Заповіту окремими випусками. Спроби Маркіяна перекладу та Володимира Алексапдрова: Маркіян Шашкевич протягом 1811 -1834 років ретельно працював над “Псалмами” і Євангелієм від Матвія та Марка. Найбільше поета захопили “Давидові псалми” ,хоча в прикінцевому варіанті інтерпретував їх довільно. “Давидові псалми” в перекладі Шашкевича одержали назву “Русланові псалми». Спроби його перекладів Святого Письма тогочасною галицькою мовою також не реалізувалися. Спробував дати своєму народові можливість читати Святе Письмо рідною мовою, здійснену українським письменником і фольклористом Володимиром Александровим. За фахом він був військовим лікарем, за чином — генералом, але в душі — українським патріотом. Це й спонукало його у віці 53 роки засісти за вивчення староєврейської мови, аби з оригінальних текстів створити україномовну версію біблійної історії. Великий намір йому вдалося реалізувати лише частково. 1877 року у кількості 20 примірників вийшла друком його “Книга Іова, на малоруську мову переложена”. Цей автор написав також кілька віршових переказів біблійних легенд, з-поміж яких — “Притча про Христа-сіяча. Переклад Пантелеймона Куліша: Задум приступити до перекладу Святого Письма в Куліша визрів у роки його державної служби чиновником з особливих доручень царського уряду у Варшаві (1864-1867). Маючи безпосереднє відношення до заснування у Львові літературного журналу “Правда”, він спочатку публікує там перші частини своїх перекладів — Книгу Іова, Псалтир. Пізніше праця під назвою “Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською переклали П. А. Куліш і Д - р І. Пулюй була видрукувана у друкарні Наукового товариства ім. Шевченка у Львові 1886 року Обсяг цього видання — 464 сторінки. Переклад Івана Огієнка: 936 року Закордонне Біблійне товариство укладає з українським ученим-емігрантом угоду на повний переклад і видання україномовної Біблії.

12. Видавничий репертуар періоду УНР. Камянець-подільський як видавничий і книгознавчий центр УНР

2 серпня 1914 року — буквально другого дня після початку Першої світової війни — російська влада в Києві забороняє видавати

газету “ Рада” . Така ж доля незабаром спіткала і журнал “Українська Хата”. А вже з початком наступного року, за наполяганням військових, спеціальним розпорядженням київського губернатора призупинялася діяльність усіх редакцій газет, що виходили “на малоросійському наріччі”. Під це розпорядження потрапила ціла низка періодичних друкованих органів, що утворилися після обнародування царського маніфесту від 17 жовтня 1905 року, зокрема найтиражніші місячники “Літературно-Науковий Вісник” , “Україна” “Дзвін”, “Світло”, “МолодаУкраїна” та інші. 1914 року друкарня Першої Київської друкарської спілки випускає у світ підготовлену видавництвом “Час” невелику брошуру “Життя Тараса Шевченка”, а також солідне дослідження С. Єфремова “Шевченко”. Наступного року у Києві побачив світ науковий збірник, присвячений роковинам народження Тараса Шевченка. На додаток до цього видання тут і в інших містах України поширюється випушена в Одесі ще 1912 року велика за обсягом (320 сторінок) збірка “із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів” з передмовою, упорядкуванням і примітками відомого українського бібліографа і критика М. Комарова — “Вінок Т. Шевченкові”. У 1916 році виникло, зокрема, видавництво “Друкарь” у Петрограді. На початку університет не мав своєї друкарні, тому доводилося ректорові виступати замовником на друк у кількох видавництвах, зокрема у “Дністрі”. 1919 року починає свою роботу Кам'янець- Подільська філія знаного в Україні та поза її межами Українського видавництва в Катеринославі. Керувати нею було доручено професорові університету В. Біднову. В університеті засновуються періодичні часописи “Нова думка” і “Наше життя”. Перший більше орієнтувався на публікацію сучасних творів красного письменства як світової, так і вітчизняної літератури. Часопис “Наше життя” у контексті історії рятування видавничої справи цікавий тим, що в ньому започатковувався постійний розділ «Книгознавство”. Саме в публікаціях цієї рубрики планувалося робити серйозний аналіз книговидавничої справи в Україні, яка лише формувалася, Архівні документи засвідчують про чималі ук р а їн с ьк и х труднощі, які виникли в Кам'янці-Подільському з друкуванням книг після переїзду туди уряду: брак коштів, паперу. Рятівну руку допомоги протягують своїм коллегам видавці з Києва. Видавництво “Час” 1919 року виступає з ініціативою утворити при Кам'янець-Подільському університеті Фонд українських видавництв і зібрати для цього необхідні кошти. Цю ініціативу підтримують видавництва “Вернигора” , “Дзвін” , “Українська школа” , “Сіяч” , “Друкарь”.

11.Еволюція видавничої мережі радянського типу. Особливості діяльності редактора і видавця в умовах тоталітарного суспільства

Перше радянське видавництво було відкрите у Києві у лютому 1918 Тоді більшовики, захопивши на короткий час столицю, встигли створити Видавництво робітничо-селянського уряду України. На початок 1923 року радянська влада розгорнула в Україні діяльність близько 50 видавництв. Географія їх була такою: Київ — 19, Харків — 17, Одеса та Катеринослав — по 6. Найбільшими стають Держвидав України, “Пролетар” (суспільно-політична література), “Книгоспілка”, “Український Робітник» (масова політична та професійна література). На середину 70-х років в У країні остаточно завершується процес формування структури книговидання. До цього спонукала вказівка Москви “про необхідність приведення чисельності видавництв у республіці у відповідності із загальносоюзними показниками”. Відповідно до наказу Держкомвидаву УРСР “Про уточнення переліку видавництв Української PCP”, остаточно затверджувалася така книговидавнича мережа.