Передумови запровадження у видавничу практику рухомих літер. Видавнича діяльність Йогана Гутенберга

 

 

Чернігово-сіверський видавничий осередок 15-17 ст. Серед найголовніших осередків раннього українського друкарства можна виділити такі: • галицько-волинське; • києво-печерське; • чернігівське. Лаврські першодруки стали першими з українських книжок, які офіційно почав забороняти царський уряд, починаючи з 1686 року, спочатку для ввезення в Москву й Петербург, а потім і для поширення по всій Росії. Саме з діяльністю друкарні Києво-Печерської лаври пов'язана поява першого антиукраїнського цензурного акта, підписаного 5 жовтня 1720 року Петром І. Друкування книжок у Києві заборонялося передусім через те, шо тут їх “печатают несогласно с велико- россійскими печатми” , тобто тогочасною українською мовою. Переконливе документальне свідчення про заснування Києво-Печерської друкарні відноситься до 1615 року. Саме тоді настоятель Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький купив і перевіз до Києва із галицького села Стрятин все обладнання тамтешньої друкарні. Таким чином, перевезена за ініціативою Єлисея Плетенецького до Києва 1615 року Стрятинська друкарня поклала початок не лише славній Києво-Печерській друкарні, а й цілому київському друкарству. Першою книгою була  Часослов, майже одночасно з Часословом у друкарні приступили й до повного Анфологіона, робота над книгою тривала три роки. Розкішно прикрашений грубезний том більше ніж на тисячу сторінок побачив світ у січні 1619 року. Виникнення в першій половині 17 ст. поважного осередку друкарства на Лівобережній Україні пов'язане з ім'ям відомого церковного, освітнього діяча, ученого і друкаря галичанина Кирилла Ставровецького. Він у 1626 році опиняється  зі своєю пересувною друкарнею у Чернігові.  На новому місці ця друкарня видала свою першу (і останню) книгу (1646 року) збірка повчань і настанов богословсько-педагогічного призначення Ставровецького “Перло многоцветное».  Таким чином, відзначившись у 1646 році однією, протее дуже вагомою в історії української культури книгою, чернігівське друкарство (та й лівобережне в цілому) завмирає на цілих чверть століття. Відновити його вже на постійно належало ще одному відомому церковному, політичному і літературному діячеві Лазарові Барановичу: Письменницький хист і любов до друкарства в цього діяча проявилися ще під час його викладання в Київській братській  школі, ректором якої він став 1650 року. На його очах відбувалося становлення друкарні Києво-Печерської лаври. Читаючи надруковані передмови до книг своїх колег, він сам незабаром береться за перо, а потім пропонує друкарні і свої перші твори. Однак надрукуватися на печерських пагорбах Лазарю Барановичу не пощастило. Прийнявши 1657 року у Яссах чернечий постриг і висвятившись на єпископа, він виїздить до Новгорода-Сіверського, відкривши при тамтешньому. Преображенському монастирі єпископську кафедру. Там і приходить ідея закласти власну друкарню. Обладнання для Новгород-Сіверської друкарні було придбане 1671 року. Однак з організацією роботи в друкарні почалися тривалі клопоти. Найперше, Барановичу не щастило з друкарем Семеном Ялинським.  Перебравшись 1672 року на єпископську кафедру до Чернігова, Баранович залишає друкарню в Новгороді-Сіверському без нагляду 1 цим скористався Ялинський. Він, все ж запустивши друкарський верстат, видає по тисячу примірників Граматики, Часословця та Псалтиря. Але виявляється невдячним до власника друкарні — свого благодійника: ці книги продає без його відома, поділивши виручені від продажу кошти з новгород-сіверським архімандритом.

Будучи невдоволеним таким перебігом подій. Лазар Баранович вирішує перевезти друкарню до Чернігова. Однак до Чернігова друкарня тоді не доїхала. На перешкоді реалізації наміру стала несподівана хвороба архієпископа. Лазар Баранович перевозить свою друкарню до Чернігова 1679 року Вже через рік тут виходять у світ великими накладами Псалтир \ “Буквар”. Місце неслухняного і недисииплінованого друкаря Ялинського через певний час займає прибулий з Вільни Лукаш, а після його смерті тут працюють ченці. За період урядуванням друкарнею Лазарем Барановичем побачили світ близько півсотні книг. Передусім, це праці самого Барановича: “Меч духовний”, “Труби словес проповідних”, збірки полемічних творів та поезій. З маркою Чернігівської друкарні вийшов ряд творів Іоаникія Галятовського і Дмитра Туптала (Ростовського). А збірка останнього

про чудеса від Богородиці Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря “Руно Орошенное", скажімо, виходила тут аж сім разів. Обмеження в діяльності Чернігівської друкарні починаються після виходу першого антиукраїнського цензурного указу Петра І 1720 року. Через рік вона вже нічого самостійно не могла випускати, оскільки повністю перейшла під контроль Москви і ще певний час друкувала невеликі замовлення Синоду Російської православної  церкви, але вжезгідно з “московскими печатми”.

 

 

Основні антиураїнські цензурні