Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Періодична преса в суспільному розвитку Південного степового регіону Російської імперії (1820-1865)

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
51
Мова: 
Українська
Оцінка: 

І. Дружиніної, В. П. Ващенко, Т. Ф. Григор'євої, Г. Д. Казьмирчука, З. В. Першиної, Г. І. Марахова та інших грунтовно розкриті питання соціально-економічного, політичного і культурного розвитку Російської імперії, її південних околиць. Деякі з них до дослідження проблеми залучали регіональну пресу.

З появою фундаментальних праць з історії преси явно намітилася тенденція перегляду негативного ставлення до провінційної періодики, все більш рішуче визнавалися її достоїнства як історичного джерела, яке вельми глибоко і повно відображало особливості суспільного розвитку на місцях. На цьому етапі вийшли спеціальні роботи, присвячені губернській пресі Поволжя, Бессарабії, Дону і Північного Кавказу. Особливе значення для висвітлення проблем, що розглядаються в дисертації, мали роботи, в яких підіймалися питання розвитку преси територій, що входили до складу Південного степового регіону. У 1989 р. вийшла монографія, що представляє безперечний інтерес для вивчення преси Бессарабії другої половини XIX – початку XX ст., молдавського дослідника Б. О. Трубецького “Из истории периодической печати Бессарабии”. Однак, якщо приватна преса другої половини XIX ст. знайшла в роботі глибоке і всебічне висвітлення, то перше десятиріччя видання “Бессарабских областных ведомостей” розглядається автором лише в загальних рисах. Колектив факультету журналістики Ростовського-на-Дону університету з середини 70-х рр. обрав для себе пріоритетним напрямом вивчення періодики Дону. Систематизований матеріал про розвиток донської преси представлений у колективній монографії “Из истории журналистики Дона”, що вийшла в 1977 р. Дослідження охоплює період з 30-х рр. XIX ст. по 30-і рр. XX ст., що дає уявлення про основні етапи становлення преси на Дону і закономірностях її розвитку. Помітним внеском у вивчення донської періодики стала монографія О. І. Станька “Журналистика Дона и Северного Кавказа” (1990). Разом з тим, треба визнати, що автор мало уваги приділив першим крокам становлення газетної преси на Дону, зокрема “Донским войсковым ведомостям”, практично не торкнувся проблеми участі перших місцевих газет у суспільному житті провінції. Літературознавчий аспект даних робіт обумовив глибокий аналіз історії заснування і функціонування органів провінційної преси, водночас недостатнє висвітлення участі преси в обговоренні найважливіших суспільних проблем.
Залишається, як і раніше, майже невивченою історія преси, що виходила в Російській імперії іноземними мовами. До цього часу навіть немає повного бібліографічного довідника іншомовних газет і часописів. Короткі і часом неточні відомості з цього питання містяться в роботах з історії окремих етнічних груп, які проживали на території Росії.
Паралельно з розглядом окремих груп періодики з середини 70-х рр. у сферу вивчення історії преси став проникати системний підхід. Система преси (Росії загалом або її окремих регіонів), взята в певні історичні відрізки часу, незабаром була проголошена однією з найважливіших категорій в дослідженні історії періодики і її місця у суспільному розвитку. Враховуючи, що універсальної класифікації для побудови моделі системи преси немає, ентузіасти системного підходу поставили за мету виявлення головних типоформуючих ознак преси (Б. І. Єсін, Є. В. Ахмадулін), однак до цього часу єдиного підходу до розв'язання цієї проблеми не існує. Вельми переконливою, на наш погляд, є схема ростовського дослідника Є. В. Ахмадуліна, заявлена ним у статті “Системный подход в исследовании региональной печати”. Він виділяє в системі регіональної преси ряд взаємопов'язаних і взаємозалежних елементів: 1) суб'єкт управління, в поняття якого входять урядові установи, керуючі пресою, видавці, редактори; 2) безпосередньо періодичні видання; 3) об'єкт управління – читацька аудиторія. Дійсно, система регіональної преси охоплювала певну територію, прямувала з єдиних центрів, мала своїх видавців, редакторів і авторів, регіональні особливості властиві і читацькому колу провінційних видань. Методологічне положення про необхідність вивчення преси як єдиної цілісності отримало подальше обгрунтування в 1985 р. у збірнику “Становление и развитие местной печати в России”.
Кінець XX – початок XXI ст. в українській і російській історіографії став етапом подолання ідейної детермінованості, поширення методологічної розкутості при ретельному вивченні об'єкта і предмета дослідження. У джерелознавчих працях все більш уваги приділяється пресі, підручники з джерелознавства містять великі огляди преси як історичного джерела. Все ж в науковій літературі з історії періодики та її місця у суспільному житті окремих регіонів Російської імперії, як і раніше, переважає напрям, коли досліджується не вся система преси, а окремі її групи, незважаючи на те, що штучне виділення конкретної групи преси з цілісної системи обмежує дослідження її функціонування суто специфічними рамками без урахування різнотипних зв'язків, взаємодії і конкурентної боротьби з іншими виданнями за вплив на читача. Незважаючи на декларування рівноцінності всіх груп періодики для вивчення системи регіональної преси, дослідникам так і не вдалося повністю позбутися “недовіри” до початкового етапу розвитку офіційної губернської періодики, внаслідок чого цей період вивчений дуже слабо.
У зарубіжній історіографії можна виділити три аспекти, тією чи іншою мірою торкаються вивчення теми, що досліджується. Насамперед, у працях зарубіжних вчених досить глибоко розроблені методологічні основи вивчення преси. Історія становлення теоретичного фундаменту сучасної американської комунікативістики і перетворення її в академічну дисципліну міцно пов'язано з іменами У. Шрамма, Ф. Сиберта, Т. Пітерсона. Їхня спільна робота “Чотири теорії преси” вважається на Заході протягом тривалого часу зразком академічної точки зору на соціальну сутність преси. У книзі виділено чотири типи розуміння суспільного статусу періодики, перший з яких – авторитарний, на думку авторів, співвідноситься зі структурами феодально-абсолютистських режимів, при яких преса
Фото Капча