Підготовка туристів-спортсменів

Максимальні об'єми інтегральної підготовки можна орієнтовно представити відповідно до обмеження класифікаційних нормативів заліків походів. Наприклад, не більше чотирьох походів у календарному році, у тому числі не більше трьох походів IV - VI к.с., з яких не більше двох - VI к.с. У такому разі максимальні об'єми інтегральної підготовки висококваліфікованих спортсменів можуть складати близько 560 годин. Для туристів-початківців (при послідовному наборі участі в походах I - IV к.с.) максимальний об'єм інтегральної підготовки може складати близько 370 годин. У спортивному туризмі відомі випадки, коли самостійне заняття туризмом практично зводиться до організації і проведення походів різної складності. У такому випадку, усвідомлено чи ні, відбувається підміна багатокомпонентної системи туристської підготовки однією інтегральною підготовкою. У багаторічному циклі такої підготовки можливе зростання спортивних результатів, але ефективність такого зростання з точки зору якості спортивних досягнень і рівня безпеки залишається, як правило, на низькому рівні. Проте сам факт такого підходу до підготовки туристів показує великі можливості інтегральної підготовки, яку недооцінювати просто не можна.

Фізична підготовка повинна забезпечити:

• загальну фізичну підготовленість;
• спеціальну фізичну підготовленість залежно від способу пересування і перешкод, які потрібно подолати;
• гартування організму - його опірність захворюванням при охолодженні, перегріванні, підвищеній вологості або сухості повітря, браку кисню тощо.

Загальна фізична підготовка служить основою спеціальної підготовки. Без підтримки її на високому рівні неможливо добитися успіхів у засвоєнні і вдосконаленні техніки різних видів туризму. У процесі загальної фізичної підготовки важливо всебічно розвивати основні фізичні якості, необхідні туристам будь-якої спеціалізації: загальну витривалість, силу, гнучкість тіла, швидкість рухів і спритність. Якщо одна з якостей відстає в розвитку, слід додатково застосовувати засоби, що сприятливо впливають на неї. Загальна фізична підготовка особливо важлива на початкових етапах заняття туризмом і в підготовчий період. 

Спеціальна фізична підготовка забезпечує оволодіння специфічними навичками, необхідними для будь-якого певного виду туризму, оскільки вона орієнтована на розвиток спеціальних фізичних здібностей. Наприклад, для туристів: велосипедистів, лижників, піших особливо важлива спеціальна витривалість і сила ніг, для туристів, що займаються водними видами, особливе значення мають спеціальна витривалість і сила рук. Здатність до координації рухів, збереження статичної та динамічної рівноваг потрібні усім туристам, але особливо важливими та специфічними є ці якості в гірському туризмі, оскільки саме вони частенько визначають рівень техніки подолання природних перешкод у горах.

Особливе значення у спеціальній фізичній підготовці має розвиток здібностей пересування з рюкзаком і подолання природних перешкод з вантажем. Розвиток спеціальної витривалості для кожного виду туризму має свою особливість. Наприклад, у гірському туризмі спеціальну витривалість зв'язують з виконанням великого об'єму фізичного навантаження помірної потужності в умовах високогір'я з пониженим вмістом кисню в повітрі. У спортивному орієнтуванні потрібна спеціальна витривалість у кросовому бігу досить високої швидкості по пересіченій місцевості. У спеціальній фізичній підготовці туристів необхідно звернути увагу на розвиток спеціальної здатності переходити з одного виду навантаження на інший і раціонально витрачати сили.

 

 

Техніка туризму - багатогранне поняття. У найкоротшому визначенні - це сукупність технічних прийомів і засобів, що використовуються для вирішення туристських завдань. Технічний прийом - одна або декілька взаємозв'язаних дій з використанням або без використання технічних засобів. До технічних засобів належить особисте або групове туристське спорядження спеціального технічного призначення.

Техніка туризму поділяється за видами туризму. У кожному виді туризму використовуються свої певні сукупності технічних прийомів і технічних засобів, які формують відмінні ознаки техніки цього виду туризму (мал. 4). Наприклад, техніка подолання природних перешкод, техніка страховки, техніка орієнтування на місцевості, техніка бівуачних робіт і техніка рятувальних робіт.

Мал. 4. Класифікація техніки спортивного туризму

 

Елементи техніки ряду видів туризму, взаємно переплітаючись, утворюють загальні основи техніки туризму в цілому. Практично одинаковою технікою користуються в пішохідному і гірському туризмі.

Типологія техніки подолання природних перешкод (ТППП) у масових видах туризму різноманітна (мал. 5). 

Мал. 5. Класифікація техніки подолання природних перешкод

 

Для створення основ класифікації техніки подолання природних перешкод необхідно визначити поняття ТППП. Коротко кажучи, це процес, що складається з цілеспрямованих взаємозв'язаних дій - технічних прийомів, результатом яких є оптимальні витрати сил і часу на подолання природного рельєфу місцевості. Відповідно до визначення ТППП розрізняється за типами природного рельєфу, наприклад, техніка подолання гірського рельєфу (ТПГР) і техніка подолання пересіченого рівнинного рельєфу (ТППРР). В даному випадку у нас є типи рельєфу і відповідно типи техніки.

Будь-який рельєф місцевості є різноманітним, відповідно різноманітною є і техніка його подолання. Можна вести мову про макрорельєф, мікрорельєф і ландшафт місцевості. Тому в ТПГР виділяється техніка подолання: трав'янистих схилів, осипів, сніжно-льодового рельєфу, скельного рельєфу, гірських річок тощо. Загальноприйняті короткі назви: для техніки подолання скельного рельєфу – техніка скелелазіння; для техніки подолання гірських рік – техніка переправ. У ТППРР можна виділити техніку подолання: боліт, лісів, пустель і т.д. У цьому випадку ми маємо справу з видами техніки, що відповідають макрорельєфу і різновидам місцевості згідно ландшафту. 

Види техніки розрізняються також відповідно до особливостей рельєфу (мікроформ) і ландшафту. Наприклад, можна вести мову про різні техніки подолання дрібних або