Підготовка туристів-спортсменів

Долаючи природні перешкоди, людина в певних випадках повинна мати надійні гарантії безпеки. При цьому використовується техніка страховки (мал. 6).

Страховка є процесом забезпечення безпеки при подоланні небезпечних ділянок маршруту. При правильному виборі засобів і хорошій техніці страховки небезпека подолання природних перешкод зводиться до нуля, незалежно від їх технічної складності. Уявлення про те, що дуже важкі ділянки шляху – небезпечні, а легкі –безпечні – не лише невірне, але й саме по собі призводить до небезпеки. Наприклад, рух по дуже крутій, загладженій ділянці скель траверсом невисоко над землею - важкий, але безпечний, а рух по стежці поряд із обривом - не важкий, але небезпечний і вимагає страховки. Слід запам'ятати, що страхувати необхідно в усіх випадках, коли самостраховка малоймовірна або неможлива, а зрив може призвести до важких наслідків.

Страховка поділяється на типи – масова (групова), взаємна, самостраховка, кожен з яких здійснюється за допомогою засобів страховки. Основним із них є мотузка. Без допомоги засобів страховки здійснюється гімнастична страховка. Масова страховка із застосуванням мотузки (тросу) найчастіше здійснюється у вигляді перил і тому називається перильною. Її застосовують при русі груп. Технічне виконання такої страховки повинне забезпечувати утримання туриста при зриві за рахунок зависання на заздалегідь натягнутій на цій ділянці маршруту перильній мотузці. Перила можуть бути вертикальними, горизонтальними, похилими і використовуються для підтримки рівноваги та прискорення руху. При необхідності фіксація того, хто зірвався на перилах здійснюється карабіном або петлею від обв'язки зі схоплюючим вузлом або спеціальним затискувачем.

При закріпленні перил на гаках їх не слід туго натягувати і допускати велику відстань між точками кріплення, оскільки утворюється невигідне співвідношення сили ваги і напруги в мотузці, що може легко призвести до виривання гаків.

Наприклад, при довжині перильної мотузки 30 м, вазі того, хто зірвався з рюкзаком 100 кг і провисанні 1 м при простому зависанні на перилах без будь-якого динамічного ривка, натяг мотузки складе близько 1500 кг. Провисання мотузки, зменшене в 2 рази за рахунок тугішого натягування її за допомогою поліспасту, призводить до зростання натягу мотузки до 3000 кг. З цієї причини неприпустимо знаходження двох людей одночасно на горизонтальних перилах між точками закріплення, оскільки при зриві одного другий також втрачає рівновагу, а падіння двох різко збільшує вірогідність виривання гаків або руйнування мотузки. 

 

Мал. 6. Класифікація техніки страховки

 

Взаємну страховку застосовують при страховці партнера. Вона складається з виконання окремих прийомів (елементів) страховки в різних комбінаціях. Технічне виконання повинне забезпечувати оптимальну силу тертя для затримання падіння того, хто зірвався. Види взаємної страховки за допомогою мотузки різноманітні. Взаємна страховка може бути одночасною, коли страховка і пересування усіх учасників здійснюється без зупинки; чи поперемінною, коли той, хто страхує, припиняє рух і здійснює страховку партнера, що долає небезпечну ділянку.

Страховка може бути верхньою, коли, мотузка, що страхує, "підходить" до людини, яку страхують, згори, забезпечуючи затримання при її зриві без динамічного ривка. Нижня страховка, що йде знизу, не може забезпечити такого затримання і практично завжди, через динамічний ривок, при падінні того, кого страхують, вимагає "протравлення" мотузки для зниження сили ривка.

Поперемінна страховка розрізняється за способом виконання:

• страховка через плече,
• страховка через поперек,
• страховка через пасок-карабін,
• страховка через гак (петлю) - карабін,
• страховка через виступ тертя,
• страховка з використанням технічних засобів (гальмівних пристроїв),
• комбінована страховка. 

Техніка бівуачних робіт - це складний комплекс прийомів і засобів, результатом якого є організація бівуака. Бівуак - табір, розташування для ночівлі або відпочинку за межами населеного пункту. Види і форми бівуаків - різноманітні (мал. 7). Вони визначаються, наприклад, рельєфом місцевості. На рівнині бівуаки, як правило, комфортабельніші. Зручними місцями для них є лісові поляни, береги річок і озер тощо. На гірському рельєфі бівуаки при необхідності встановлюються в дуже незручних місцях: на осипах, скелях, льодовиках. У будь-якому випадку бівуак має бути у безпечному і порівняно зручному місці, що передбачає наявність води, захист від вітру, паливо для вогнища. Існують певні особливості в техніці бівуачних робіт залежно від пори року (зима, літо), від цілей установки бівуака: для довготривалого базового табору, групового короткочасного відпочинку або ночівлі, індивідуального укриття. Бівуаки розрізняються також за видом технічних засобів, що використовуються для їх облаштування: в наметах, куренях, снігових хатинах, снігових печерах, укриттях. Форми бівуаків визначаються багатьма чинниками, основними з яких є конструктивні особливості бівуаків, їхні масштабні та тимчасові характеристики (базовий табір, індивідуальне укриття, печера з одним або двома виходами тощо).

Основними розділами техніки бівуачних робіт є облаштування місць ночівлі та розпалювання вогнища.

Туристські вогнища розрізняються за метою їх розпалювання за наступними видами: сигнальні, святкові, для приготування їжі, для зігрівання людей і сушки одягу. Вогнища можуть бути у формі куреня, колодязя, зірочки або з двох-трьох сухих колод (тайгові), що лежать поруч. Тайгові туристські вогнища тривалого горіння дають багато жару без великого вогню і часто використовуються для зігрівання людей і сушки одягу.

Для приготування їжі використовуються невеликі вогнища, часто у формі колодязя. Святкові вогнища, зазвичай у формі куреня або зірочки, відрізняються великими розмірами споруди і полум'я. Сигнальні вогнища можуть бути такими, що добре горять або димлять залежно від умов сигналізації. Такі вогнища відносяться до спеціальних, і в туризмі використовуються рідко.

 

 

Мал. 7. Класифікація техніки бівуачних робіт

Техніка рятувальних робіт - це сукупність технічних прийомів і засобів, які використовуються для пошукових і транспортувальних робіт у аварійних ситуаціях спортивних туристських походів (мал. 8).

Мал. 8. Класифікація техніки рятувальних робіт

 

Рятувальні роботи можуть проводитися з використанням спеціальних засобів виявлення і транспортування потерпілих і за допомогою підручних засобів. У спортивному туризмі рятувальні роботи, як правило, проводяться підручними засобами. Техніка рятувальних робіт підручними засобами є різною залежно від рельєфу місцевості. На простому рельєфі використовуються: транспортування "на собі" (на руках, плечах, в рюкзаку, на бухті мотузки), на ношах, на волоках і інших саморобних засобах. На складному рельєфі транспортування потерпілого здійснюється з обов'язковою страховкою його й особи, що супроводжує за допомогою мотузки. При цьому використовуються різні види техніки транспортування потерпілого: спуск, підйом, траверс, навісна переправа. Має особливості підйом потерпілого по скельній стіні і з льодової тріщини. Загальними для усіх видів транспортування потерпілого є: страховка, забезпечення відповідного положення потерпілого залежно від характеру травми, максимальна обережність і швидкість, правильне використання прийомів першої долікарської допомоги потерпілому.

Техніка орієнтування на місцевості - це комплекс технічних прийомів і засобів, що забезпечують визначення свого місцезнаходження відносно сторін горизонту і навколишніх об'єктів місцевості, напряму руху і відстаней (мал. 9).

В умовах спортивних туристських походів необхідно уміти орієнтуватися не лише в просторі, але і в часі, а також у різноманітних станах погоди.

Розрізняють техніку орієнтування з допомогою і без допомоги карти і компаса. Орієнтування в просторі без допомоги карти і компаса включає визначення сторін горизонту за: сонцем, місяцем, зірками, рослинами і тваринами, рельєфом місцевості, грунтами, вітром, снігом, різними будівлями. Визначення відстаней на місцевості без допомоги карти проводиться на підставі окомірної зйомки і шляхом найпростіших геометричних вимірів на місцевості: кроками, за видимими деталями предмета, за кутовими величинами предметів. Для визначення відстаней можна використати відомі величини: швидкість поширення звуку і світла, швидкість пересування на різному рельєфі.

Орієнтуватися в просторі за допомогою карти і компаса можна за площинними орієнтирами (озеро, болото, лісова поляна, обгороджена ділянка місцевості тощо), лінійними орієнтирами (дорога, річка, просіка тощо), точковими орієнтирами (міст, джерело, перетин доріг тощо). Площинні та лінійні орієнтири використовуються як обмежувальні при русі і для приблизного визначення свого місцезнаходження. Для точнішого орієнтування використовують точкові орієнтири, позначені на карті у вигляді умовних позначень, відстані визначають за масштабом карти і використовують азимут. Орієнтуватися в часі можна за сонцем і місяцем, за сузір'ям "Велика Ведмедиця", за птахами та квітами. 

Мал.9. Класифікація техніки орієнтування на місцевості

 

Техніка переправ - це комплекс технічних прийомів і засобів, що забезпечують подолання водних перешкод річкового типу (мал. 10). Можна виділити переправи над водою і по воді. Над водою переправи організовують по камінню, по колоді і за допомогою навісних мотузкових переправ. По воді переправляються за допомогою різних плавзасобів, уплав і вбрід. З плавзасобів використовуються човни, плоти й інші підручні засоби, включаючи надувні і ті, що просто плавають. Убрід переправляються індивідуально і групою. Широко використовуються індивідуальна переправа з жердиною, групою в шеренгу (армійський спосіб) і групою в коло (таджицький спосіб). При цьому використовуються усі види страховки, що забезпечують безпеку: при переправі по колоді - перила, при переправі з жердиною - взаємна страховка мотузкою і самостраховка за допомогою жердини, яка служить додатковою точкою опори.

Техніка подолання природних перешкод - різноманітна, як різноманітні і самі перешкоди; крім того, ТППП залежить від засобів, які застосовуються. Наприклад, техніка подолання природних перешкод при сплавах по річках на байдарках, каное, плотах, човнах і катамаранах є різною. При цьому можна виділити і техніку керування плавзасобами, і техніку веслування, і техніку проходження власне природних перешкод: спусків, водяних валів, ям-бочок, шивер і порогів, водоспадів, прижимів й інших перешкод. Ту ж різноманітність техніки можна зустріти в усіх видах спортивного туризму. У лижному туризмі, наприклад, до розглянутих типів, видів і форм техніки додадуться техніка підйому на лижах по схилу (драбинкою, ялинкою, напівялинкою) і техніка спуску на лижах з гальмуванням лижами (плуг, напівплуг та ін.). Техніка подолання природних перешкод у лижному туризмі відрізняється від техніки подолання тих же перешкод у пішохідному туризмі передусім різними засобами пересування. 

 

Мал. 10. Класифікація техніки переправ

Техніка бівуачних робіт в лижному туризмі відрізняється від техніки бівуачних робіт у пішохідному туризмі передусім через необхідність встановлювати бівуак у лижному поході на снігу, включаючи риття снігових печер і спорудження тимчасового житла зі снігу і лиж.

З тих же причин різна техніка страховки і рятувальних робіт у лижному та пішохідному туризмі. Має свої особливості і техніка орієнтування у різних видах туризму. Проте багато елементів (частин) техніки лижного і пішохідного туризму, так само, як і інших видів туризму, однакові. Наприклад, технічні прийоми зав'язування різних туристських вузлів потрібні для усіх видів туризму. Деякі види туризму в певних умовах мають спільну техніку. Саме її і слід вивчати передусім.

Усі ці елементи туризму, особливо складні, необхідно вивчати під керівництвом тренера-викладача, пам'ятаючи, що неправильне виконання певних елементів техніки може призвести до серйозних наслідків - аварійних ситуацій. Зрозуміло, що представлені тут елементи не охоплюють увесь спектр техніки туризму. Вдосконалення останньої можливе тільки в умовах туристських походів і змагань з туристського багатоборства.