Політика як соціальне явище. Історія розвитку політичної думки

Предмет:

Тип роботи:

Лекція

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

політичних відносин в окрему сферу суспільного життя є необхідним і закономірним. Починаючи розгляд теми, ми з'ясуємо місце політики в системі суспільних відносин, визначимо, в чому полягає різниця між поняттями політична, соціальна і економічна сфери суспільного життя. У цій темі ми розглянемо, виходячи із соціального характеру політики та її постійного впливу на суспільство, основні її функції (інтеграція різних верств населення, підтримання цілісності суспільної системи, стабільності порядку; управління і керівництво суспільними процесами, раціоналізація виникаючих протиріч, забезпечення цивілізованого діалогу громадян і держави; розробка цілей всього суспільства і колективних суб’єктів, які складають його, організація мас і мобілізація ресурсів на їх здійснення; примус в інтересах окремих верств населення або всього суспільства в цілому; соціалізація особистості (включення її у складний світ суспільних відносин) ; забезпечення послідовності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і самої людини). Полегшити відповідь на питання «Для чого існує політика?» покликана відповідна конкретизація напрямків її впливу на соціум та розгляд історії світової політичної думки.

1. Основні підходи до визначення сутності політики та її функції

Термін «політика» вживається нині в різних значеннях, а виник він ще в Античній Греції і походить від давньогрецького слова «роlis», що означає місто-держава. З цією назвою пов'язано й інший термін «роlіtіа», що дослівно означає «брати участь у політичному житті». З перших творів, присвячених вивченню держави і суспільного ладу (трактат Арістотеля «Політика» при дослівному перекладі також має назву «те, що стосується держави»), цей термін означав «державне життя», «державний устрій». За визначенням Арістотеля, політика характеризує людський спосіб життя та співжиття. Він, визначаючи сутність людини, називав її «політичною твариною». Інший давньогрецький філософ Платон політику розумів як мистецтво, здатність жити разом за умов полісу, шляхом дотримання певного комплексу правил соціального співжиття. Отже, з давніх часів політика пов'язується із вмінням досягати розподілу функцій громадян, зберігати їх спілкування і цілісність спільноти. При цьому слід враховувати, що при аналізі політики варто розглядати різні її елементи, грані та виміри. Це дасть змогу уникнути однобічного підходу до такого складного явища.

Однією з традиційних детермінант політики й характерним та важливим для цієї сфери феноменом є влада. Відповідно політику визначають як діяльність і відносини щодо здійснення влади в суспільстві. Німецький політолог М. Вебер зазначає, що політика – це прагнення влади, її завоювання й утримання в різних великих суспільних колективах. За Д. Істоном, політика постає як реалізований владою розподіл цінностей. Слід зазначити, що до кінця XIX ст. політика пов'язувалась традиційно і переважно із державною владою, напрямами її діяльності та формами устрою, особлива увага зверталась саме на інституційний аспект розуміння політики.

Інша позиція почала знаходити відображення у працях учених у XX ст. Вона репрезентує політику не лише як пов'язану з державною владою, а й із взаємодією та інтересами недержавних структур, у яких зосереджується влада (партії, групи тиску, ЗМІ тощо). Доповнює цю позицію підхід, сформований у другій половині XX ст. на базі політичного біхевіоризму. В цих дослідженнях політика асоціюється зі сферою діяльності людини (політичної людини), її інтересами, поведінкою тощо.

У визначенні політики важливим є також виявлення її соціального змісту та спрямованості. Щодо цього можна виокремити два напрями. Перший розглядає політику як відносини та об'єднання людей для досягнення загального добробуту, як діяльність щодо висловлення спільного інтересу. Для нього характерним є наголос на важливості політики як сфери компромісу, консенсусу, і тому вона визначається як спосіб соціальної інтеграції і спілкування (комунікації).

Другий напрям щодо визначення соціального змісту політики абсолютизує її конфліктні передумови. Відповідно до цього підходу, політика розуміється як вираз боротьби й полягає у забезпеченні панування одних над іншими. Конкретні втілення: диктатура одного з класів (за К. Марксом) або ж обстоювання дихотомії «друг-ворог» (за К. Шмідтом), «свій-чужий». У такому разі політика є формою реалізації тих або інших етичних цілей. Зрозуміло, що в цьому плані розмаїття підходів може бути дуже широке. Наприклад, зростання блага та управління за принципами справедливості (Платон) ; здійснення раціонального мислення (Г. В. Ф. Геґель) ; встановлення соціального балансу сил і підтримка цілісності суспільства (Дебре) ; здійснення загальної волі (Ж. -Ж. Руссо).

Політика також може розглядатися як нормотворчість, спрямована на врегулювання конфліктів, діяльність зі зміцнення відносин у суспільстві як досягнення домовленості. Політика, як бачимо, пов'язана з управлінням. Процес прийняття рішень у політиці має творчий характер, з елементами ризику, тому що результати не завжди можна передбачити.

На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли люди були об'єднані кровнородинними зв'язками, не було потреби в розвиненій політиці. Тоді суспільство ще не зазнало різкого протиставлення інтересів. Механізм самоорганізації в отриманні та розподілі продуктів, догми релігії, традиції природним чином регулювали як процес задоволення потреб, так і підтримку цілісності соціуму. Однак із прогресом матеріального виробництва, ускладненням суспільства, зростанням його багатомірності постає проблема врегулювання суперечливих інтересів і збереження його цілісності. Племена об'єднуються у більш великі спільноти – народності, відбувається внутрішня диференціація суспільства за соціальними, етнічними, релігійними та іншими ознаками. Необхідними стають інші форми організації суспільства. Виникає держава, яка за рахунок використання засобів примусу забезпечує необхідні загальнообов'язкові форми соціальної поведінки для всіх верств населення. Якісно новий рівень регулювання