Політика як соціальне явище. Історія розвитку політичної думки

Як свідчить суспільно-історична практика, відносини з державною владою впливали на можливості задоволення соціальними групами своїх запитів і потреб. Необхідність вступати в опосередковані державою відносини з іншими групами та з самими центрами влади передбачала, у свою чергу, виокремлення владнозначущих інтересів та оформлення групових запитів і потреб. Це сприяло виникненню нових соціальних груп, а також збільшенню кількості людей, що спеціально здійснювали управління. Спираючись на такий підхід, політику можна визначити як систему відносин між людьми, які виникають із приводу організації та використання державної влади в суспільстві.

Політичний характер суспільних відносин вимагає усвідомлення своїх інтересів як групою в цілому (на рівні політичних програм, цілей, ідеологій), так і кожним її представником. Людина повинна усвідомлювати свою належність до такої групи. Політичне усвідомлення інтересів включає співвідношення їх із запитами інших груп і визначення засобів та ступеня державного втручання у процес суспільної взаємодії. Коли спільнота не може усвідомити свої політично значущі інтереси, вона стає заручницею власної еліти або виявиться об'єктом маніпулювання з боку інших груп. Таким чином, усвідомлення інтересів виявляється необхідним для формування політичної волі, спрямованої на ефективну участь у політичному процесі.

З огляду на викладене вище, можна визначити політику як сферу відносин між окремими індивідами та групами людей щодо використання інститутів публічної влади для реалізації їх суспільно значущих запитів, потреб та інтересів.

Щоб зрозуміти сутність політики, визначімо її основні функції:

• управління, налагодження суспільної взаємодії (важливий засіб цього – можливість використання примусу щодо членів суспільства) ;
• відображення значимих з точки зору влади та владних відносин інтересів соціальних груп. Через політику люди дістають додаткові можливості задовольняти свої потреби й інтереси;
• у процесі політики людина засвоює уявлення, цінності, переконання, які є загальноприйнятими в суспільстві;
• політика раціоналізує суперечності, що виникають, сприяє усуненню конфліктів;
• політика передбачає інтеграцію суспільства, забезпечує гармонізацію приватних та суспільних інтересів. Завдяки політиці підтримується цілісність суспільства, стабільність і суспільний порядок;
• політика є середовищем соціалізації особистості. Людина, коли входить до політики, засвоює та виробляє своє ставлення до суспільної взаємодії щодо використання державної влади;
• політика, використовуючи методи політичного регулювання, може утворювати нові форми соціальної організації життя, забезпечує інноваційність суспільного розвитку. Можливості політики розширюються через взаємодію з іншими сферами суспільного життя.

 

Політика відчуває на собі вплив економіки, права, моралі, художньої літератури, різних сфер культури тощо, і вона також впливає на ці та інші сфери. Тривалий час політика сприймалась як універсальна (всезагальна) форма людської активності. Розуміння певної її автономії дало змогу більш чітко співвіднести політику з іншими сферами життя.

Це співвідношення різні мислителі оцінювали неоднаково. Деякі дослідники розуміли її як визначальну сферу людської діяльності (Моска) ; інші, навпаки, розчиняли її в різних видах діяльності, заперечували можливість її автономізації (Фройд), розглядали її як залежну від економіки (Маркс), права (Гоббс), моралі (Арістотель) чи релігії (Августин Блаженний) ; решта визначала її як відносно автономну рівноправну з іншими сферу суспільного життя.

Існують дві діаметрально протилежні точки зору: одна з них детермінує політичні процеси неполітичними факторами, інша гіперболізує самодетермінованість політики, затверджує про її непідвладність впливу інших сфер життя. Нині більш обґрунтованим видається підхід, за яким політика та інші сфери взаємодіють як відносно самостійні системи регулювання соціальних процесів, а можливу перевагу тих чи інших факторів і регуляторів зумовлено різними причинами (історична ситуація, менталітет тощо).

В умовах стабільних демократій зв'язок політики з іншими сферами соціального буття має стійкий динамічний характер. Простежується тенденція до зниження ролі методів політичного регулювання, посилення впливу моральних, релігійних норм, методів самоорганізації в суспільстві.

Перехідний стан політичного режиму, який часто супроводжується кризою, сприяє посиленню впливу факторів політичного характеру, підвищує значення політичної волі та рівня інституалізації політичних відносин. Особливо це виявляється в логіці дії авторитарного режиму, для якого політика – засіб пріоритетного впливу на посилення регульованості соціальних процесів.

Щодо тоталітарного режиму, то в ньому політична сваволя досягає неосяжних розмірів. Політичні методи за суттю підміняють та девальвують чинники іншого порядку, а економічна доцільність поступається місцем ідеологічним міркуванням. Політика набуває гіпертрофованого значення, вона проникає навіть у особисте життя громадян.

Розгляньмо в загальних рисах взаємодію політики з окремими важливими сферами людської життєдіяльності.

Економіка справляє значний детермінуючий вплив на формування політичної влади. Зокрема, девелопментський підхід (від англ. розвиток) стверджує, що слабо розвинута економіка передбачає централізацію влади, посилює авторитарні тенденції. Високий рівень економічного розвитку є важливим фактором встановлення та збереження стабільної демократії.

У західній політичній науці дослідники використовують таке поняття, як індекс комплексного розвитку, в якому економічні показники посідають важливе місце. Залежно від їх величини прогнозується перспектива встановлення стабільної демократії в тій чи іншій країні, що переживає етап модернізації.

Зокрема, Б. Рассел синтезував показники соціально-економічного і політичного характеру та виділив п'ять типів держав, що відповідають п'яти типам соціально-економічного розвитку суспільства:

• Примітивні суспільства.
• Традиційні цивілізації.
• Перехідні суспільства.
• Суспільства промислових революцій.
• Суспільства високого масового споживання.

Зв'язок економіки та політики можна також розглядати з позицій діалектики, адже не лише перша