Польська повоєнна проза пограниччя: ідентичність, часопростір, катастрофізм

 Пограничний феномен, втілений в особливій «естетиці різнорідності» (як протиставлення готовим схемам, ревізія сенсів), у «кресовій» літературі др. пол. ХХ ст. неминуче накладається на «естетику розпаду» (як вираз краху цілісності світу), прийоми фрагментарності, колажу, наративного різноголосся, усунення авторської свідомості, алюзійності, поетики миті, композиційного хаосу тощо, засвідчуючи синтез поліфонічності з катастрофічною домінантою повоєнної доби. 

Інший як етико-культурна та епістемологічна категорія перебуває в центрі картини світу пограничної прози та обумовлює потенційну діалогічність її семантичних рівнів, утілюючись у цілому спектрі іпостасей: Інший як частка герметичної спільноти «тутешніх», але також – ближній, що вимагає реалізації принципів толерантності й морального обов’язку (Л. Бучковський); Інший як чинник досягнення «пограничної» ідентичності та як «темна сторона» Я, викрита в гротескній грі авто/стереотипами (А. Кусьнєвич); Інший як невід’ємна онтологічно-епістемологічна складова людської екзистенції, що уможливлює пізнання світу і себе в ньому (З. Гаупт), а також Інший-Чужий, який – через проектування на нього усталених прикмет «ворога» – постає універсальною моделлю людського комплексу відмежування від непізнаного (В. Одоєвський). Постаті пограничної прози у своїх взаєминах з Іншим – представником відмінного, але близького кола культури, виконують роль творців міфу, моделюючи ситуації міжлюдської комунікації, утворені «колись», «на початку», у ландшафті синкретичної й гуманістичної культури пограниччя, і котрі тепер, у новітньому часі, можуть (але чи можуть?) бути актуалізовані та випробувані поспішливою сучасністю.

Тож і хронотоп пограничної прози формується як «шлях до витоків ідентичності», реалізуючись у мотивах Дому і Дороги, яким у загальному відповідають ідилічна та катастрофічна моделі часопростору. Образ пограниччя у прозі А. Кусьнєвича і З. Гаупта здається зануреною в «абсолютне минуле» поліетнічною Аркадією, проте виявляється лише «ілюзією Аркадії», завдяки чому протистоїть полоноцентричній візії втраченого «спільного раю» та уникає схеми «керованого мультикультуралізму». Натомість, В. Одоєвський семантично структурує хронотоп трилогії відповідно до ідеї: «креси – форпост віри й західної культури», утверджуючи ностальгічно-колоніальний погляд на пограниччя та відповідаючи на очікування популярного «патріотичного» дискурсу. Катастрофічна домінанта визначає характер часопростору у творчості В. Одоєвського і Л. Бучковського, проте має різні джерела: у першого вона породжена перспективою «кресу польських кресів», у другого – крахом цілісності світу в самій людині, поразкою людства, що допустилося розквіту звироднілих форм самоствердження – насилля, нищення, поневолення.

Повоєнна література пограниччя культур через свій етико-філософський вимір формує далекосяжні орієнтири співіснування з ближнім у сучасному урбанізованому соціумі, де Інший нерідко стає віртуальним симулякром: позбавлений свого обличчя, статі і віку він опиняється перед проблемою відчуження й самотності, приречений на «бездомність» у багатокультурному всесвіті. 

 

 

1.Довжок Т.В. Вирок «тутешності» у «пограничній» прозі Влодзімєжа Одоєвського // Слово і час. – 1999. – № 11. – С. 60-63.

2.Довжок Т.В. Адам Міцкевич та «українська школа» (до проблеми польсько-українського пограниччя) // Адам Міцкевич і Україна: Зб. наук. пр. – К.: Бібліотека українця, 1999. – С. 94-111.

3.Довжок Т.В. Тінь «Іншого» у прозі Влодзімєжа Одоєвського (українець у дзеркалі польської свідомості) // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур пам’яті академіка Леоніда Булаховського: Зб. наук. пр. – К.: КНУ, 2000. – С. 132-147.

4.Довжок Т.В. Бездомність на тлі пейзажу у творчості Ярослава Івашкевича та письменники «нової української школи» // Ярослав Івашкевич і Україна. Київські полоністичні студії: Зб. наук. пр. – К.: Бібліотека українця, 2001. – Т. ІІІ. – С. 251-269.

5.Довжок Т.В. Українці та поляки – протистояння Сходу і Заходу на руїнах Ягеллонського міфу в прозі Влодзімєжа Одоєвського // Україна-Польща. Мовно-культурологічний діалог слов’янства. Київські полоністичні студії: Зб. наук. пр. – К., 2006. – Т. VІІІ. – С. 388-402.

6.Довжок Т.В. Функціональність часопростору у повоєнній прозі польсько-українського пограниччя // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур пам’яті академіка Леоніда Булаховського: Зб. наук. пр. – К.: ВЦ «Просвіта», 2007. – С. 371-384.

7.Довжок Т.В. Постать Іншого та її аксіологічний контекст у повоєнній польській прозі пограниччя // Європейський вимір української полоністики. Київські полоністичні студії. – К., 2007. – Т. ІХ. – С. 382-396.

8.Довжок Т.В. Еволюція та особливості функціонування польської повоєнної прози пограниччя // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. пр. / Відп. ред. В.А. Зарва. – К.: «Освіта України», 2008. –– Вип. XV: Лінгвістика і літературознавство. – С. 419-428.

9.Довжок Т.В. Повоєнна польська література пограниччя та еволюція образу Кресів у світлі сучасних досліджень // Gente Ruthenus – natione Polonus. Київські полоністичні студії. – К., 2008. – Т. Х. – С. 114-127.

10.Довжок Т.В. Функціонування етнічних стереотипів у сучасній прозі польсько-українського пограниччя // Україна і Польща. Стратегічне партнерство. Історія. Сьогодення. Майбутнє: Зб. наук. пр. – К.: Центр українсько-польських студій, 2002. – Вип. 2. – С. 198-207.

 

 

Довжок Т.В. Польська повоєнна проза пограниччя: ідентичність, часопростір, катастрофізм. – Рукопис. 

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.03 – література слов’янських народів. – Київський національний університет імені Тараса