Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Поняття художньої мови в літературному творі. Художня мова – основний засіб втілення художнього образу». Дон Кіхот – перлина творчості м. Сервантеса.

Предмет: 
Тип роботи: 
Інше
К-сть сторінок: 
23
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ПОНЯТТЯ ХУДОЖНЬОЇ МОВИ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ТВОРІ. ХУДОЖНЯ МОВА – ОСНОВНИЙ ЗАСІБ ВТІЛЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ». ДОН КІХОТ – ПЕРЛИНА ТВОРЧОСТІ М. СЕРВАНТЕСА.
 
ЗМІСТ
Розділ І: Поняття художньої мови в літературному творі. Художня мова – основний засіб втілення художнього образу».
1. 1 «Особливості художньої мови літературного твору».
1. 2. Художній стиль в літературі
Розділ ІІ: Дон Кіхот – перлина творчості М. Сервантеса.
2. 1. «Життєвий і творчий шлях М. Сервантеса».
ВИСНОВКИ
CПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 
 
ВСТУП
Існує у літературознавстві таке поняття – «вічні образи».
Тлумачення його можна знайти у відповідних довідниках – словниках літературних термінів, енциклопедіях тощо. Ось що приміром, пише з цього приводу Микола Ільницький в Українській літературній енциклопедії: «Вічні образи, світові образи – літературні образи, які за глибиною художнього узагальнення виходять за межі конкретних творів і відображеної в них епохи. Такими є Прометей, Дон Кіхот, Гамлет, Фауст, Дон Жуан та інші. Вічні образи містять у своїй художній конкретності момент загальнолюдського, корінних основ буття, завдяки чому набули поширення у багатьох літературах. «
Другим у переліку «вічних образів» тут названо Дон Кіхота. Час виникнення головного твору Сервантеса – роману «Дон Кіхот» – можна встановити лише приблизно: коли 1604 року письменник прибув до Вальядоліда, більша частина першого тому була все готова, – друком вона вийшла 1605 року. Друга частина побачила світ 1615 року.
Дон Кіхот з власного перетворилось на загальне, донкіхотами стали називати людей, що неспроможні розібратись в дійсності, тому їхні погляди і вчинки виглядають комічно і нічого, крім сміху, викликати не можуть. Таке сприйняття донкіхотства було поширене, і навіть «великий вождь усіх народів» Сталін прорік, що «донкихоти они потому и называются дон кихотоами, что они лишены элементарного чутья жизни».
Генріх Гайне у своїй передмові до німецького видання твору писав: «… перо генія завжди більше самого генія, воно завжди сягає набагато далі, ніж це було передбачено в його задумах, обумовлених епохою, і Сервантес, сам того не усвідомлюючи, написав найкращу сатиру на людську захопленість».
На думку Тургенєва, «в донкихотстве нам следовало бы признать высокое начало самопожертвования, только схваченное с комической стороны». Для Федора Достаєвського «Дон Кіхот» був одним із проявів людського генія в найвищих його злетах: «во всем мире нет глубже и сильнеее этого сочинения. Это пока последние и глубочайшее слово человеческой мысли, это самая горькая ирония, которую только мог выразить человек, и если бы кончилась земля, и спросили там, где-нибудь, людей: «что вы поняли ли вашу жизнь на земле и что об ней заключили?»- то человек мог бы молча подать «Дон Кихота»: «Вот мое заключение о жизни – можете ли вы за него осуждать меня?»
Гюстав Флобер: «Дивовижним у «Дон Кіхоті» видається якраз те, що там відсутня літературність, постійно змішується ілюзія і реальність, і це робить книгу такою комічною і водночас такою поетичною! Якими пігмеями видаються всі інші книги поруч із цією!» А ось голос видатного вченого Альберта Ейнштейна, що постійно перечитував «Дон Кіхота»: це йому «допомагало зберегти моральні принципи в суспільстві циніків».
І про Сервантеса, і про Дон Кіхота написано в різні часи різними мовами стільки, що навіть для звичайного оглянута стислої анотації потрібно було б великої монографії. Попри наявність численних досліджень роману М. Сервантеса (І. Тургенєв, А. Нямцу, А. Волков, С. Піскунова, А. Штейн, Н. Ейдельман,
Є. Сверстюк, В. Степанов тощо), письменники й літературознавці приділяли увагу здебільшого образу головного героя, який став традиційним, та його рецепції у творчості різних письменників «маніпейності» твору (М. Бахтін), біографічними мотивам у романі (Я. Кравець) або особливостям хронотопу (Н. Копистянська). Проте, таке важливе питання, як питання художньої мови залишається відкритим.
Тож, метою даної курсової роботи є дослідження особливостей художньої мови в романі М. Сервантеса «Дон Кіхот».
  • Предметом дослідження є роман М. Сервантеса «Дон Кіхот»
  • Об’єктом є особливості художньої мови роману.
  • Зазначена мета реалізується шляхом виконання наступних завдань:
  • Дати теоретичне визначення поняття художньої мови;
  • Проаналізувати життєвий та творчій шлях письменника;
  • Окреслити обставини та передумови написання твору;
  • Охарактеризувати особливості художньої мови роману.
 
Розділ І: Поняття художньої мови в літературному творі. Художня мова – основний засіб втілення художнього образу».
Художня мова – основний засіб втілення художнього образу в літературі, її першоелемент. Одна з різновидностей літературної мови – поряд з мовою публіцистики, наук. творів, документів, поточної інформації та ін. Специфічність художньої мови по відношенню до інших видів літературної мови полягає в додатковій функції естетичного впливу на читача. Художня література відображає людину і явища дійсності в безпосередньо життєвій формі. Людина виступає в художньому творі як певна особистість, як характер зі своїми індивідуальними особливостями, тому й мова персонажів твору відзначається своєрідністю, зберігає форми живого спілкування. Ознаками художньої мови є лексичне багатство (у мові художнього твору виступають слова з різноманітних груп лексики загальнонародної мови: архаїзми, діалектизми тощо), розмаїтість синтаксичних конструкцій, емоційність. Усі засоби художньої мови підпорядковані завданню створення художнього образу. Звідси випливає найголовніша її якість – образність, яка виявляється насамперед у так званих мікрообразах. З цих первісних елементів будуються
Фото Капча