Поняття художньої мови в літературному творі. Художня мова – основний засіб втілення художнього образу». Дон Кіхот – перлина творчості м. Сервантеса.

Отже, Сервантес і його брат Родріго, також учасники війни, відпливли восени 1575 року до Іспанії на галері, що називалася «Сонце». Та галеру захопили алжирські пірати, і братам протягом тривалого часу довелося пробути в полоні. Три чи чотири рази Сервантес то сам, то підмовивши спільників організовував спроби втечі, та всі вони виявилися невдалими. Як організатора втечі, його могла б спіткати кара, але рятували його рекомендаційні листи: вважалося, що він – дуже поважна особо, за яку можна взяти великий викуп. Викуп і став основною проблемою для родичів, вони змогли назбирати грошей лише для визволення Родріго, сам майбутній письменник повернувся додому лише наприкінці 1580 року [11, 673].

Вдома його чекали злидні. Рекомендації не виправдали свого призначення – політична ситуація змінилась, і службові посади, що забезпечили б існування, здобути не вдалось. 1584 року Сервантес одружився. Через рік помер його батько, і Мігелю довелося утримувати родину, що складалась з матері, дружини, двох сестер і нешлюбної дочки. Він пробує різні способи заробітку, щоб поліпшити матеріальне становище – спершу продовжує військову службу, згодом лишає військо і виконує різні ділові доручення, що давало випадковий заробіток.

Довелося йому бути й збирачем податків, – і тут також не обійшлось без прикрощів: то збанкротував севільський банк, де зберігалися гроші, що він зібрав, то його звинувачено в незаконній реквізиції збіжжя. Податки збирав він дуже ретельно, не минаючи й маєтностей, що належали католицькій церкві. За це служителі церкви у відправах піддали його прокльону. Розчарувавшись у цій роботі, що двічі ставала причиною його ув’язнення, він мріє поїхати до Америки. Цей намір не був здійснений. Нотуючи основні події цієї калейдоскопічної біографії, ми досі не торкалися літературної творчості. А нас же в першу чергу повинен цікавити Сервантес – письменник.

Його літературна спадщина складається з творів, написаних у різноманітних жанрах. «Повчальні новели» – тринадцять оповідань у супроводі зверненого до читача пролога та вірша – присвяти. Віршована трагедія «Нумансія» – про спробу римських завойовників оволодіти фортецею, захисники якої чинять неймовірний героїчний опір. Далі йдуть девять прозою писаних «Інтермедій», коротких драматичних творів. У поемі «Подорож на Парнас» йдеться про уявну мандрівку автора на міфологічну гору, місце перебування бога поезії Аполона і муз.

До модної на той час пасторальної, пастушої літератури належить роман «Галатея», перша частина якого вийшла друком 1585 року. Деякі дослідники відносять задум цього твору до алжірського періоду авторового життя. Другої частини «Галатеї» Сервантес не написав, можливо охоловши до цього твору.

Над романом «Мандри Переліса і Сігісмунди» письменник працював довго, закінчував його вже в останні дні свого життя, у світ цей світ вийшов 1617 року, вже після смерті автора.

Час виникнення головного твору Сервантеса – роман «Дон Кіхот» – можна встановити лише приблизно: коли 1604 року письменник прибув до Вальялдоліда, більша частина першого тому була вже готова, – друком вона вийшла 1605 року [11, 675].

Друга частина побачила світ 1615 року. В останні роки свого життя письменник здобув певне визнання в літературних колах і немалу популярність серед читачів. Але запізно прийшло це визнання й недовго тішився він своєю популярністю – 23 квітня 1616 року Сервантеса не стало. І так трапилося, що водночас із ним помер в Англії Вільям Шекспір. Навряд чи обидва генії світової літератури знали один про одного. Але можна принаймні припустити, що Шекспір міг знати щось про Сервантесів роман, адже перша його частина в англійському перекладі була видана в 1612 році.

 

Коли взимку 1605 року у книжкових лавках Мадрида з’явилась книга “Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», читачі були трохи збентежені, оскільки відчували щось незвичне. Форма цієї книжкової назви мала дивний та цікавий відтінок. У той час читач добре знав, що назва роману дає чітке уявлення про його героя, жанр, сюжет. Наприклад, роман про Амадіса Гальського був виданий під заголовком «Чотири книги про непереможного лицаря Амадіса Гальського, в яких розповідається про його великі подвиги на полі битви та про галантні подвиги». Тут усе було зрозуміло. А от в новому романі Сервантеса у самому заголовку містилось якесь протиріччя та невизначеність [15, c. 53].

До лицарських імен автори часто додавали епітети “відважний», «непереможний», «доблесний» тощо. Епітет у назві твору Сервантеса – «премудрий» (так М. Лукаш переклав іспанське слово «ingenioso», яке не піддається однозначному перекладу українською мовою) – був незовсім звичним. Адже слово премудрий у часи сервантеса означало дивне поєднання марення, меланхолії й винахідливості. Вже в цьому епітеті звучала прихована полеміка з жанром лицарського роману [16, c.