Поняття художньої мови в літературному творі. Художня мова – основний засіб втілення художнього образу». Дон Кіхот – перлина творчості м. Сервантеса.

Вбираючи у себе компоненти всіх інших функцій стилів, Xудожній стиль трансформує, переосмислює їх; він не обмежений також у використанні одиниць мови, що належать до різних часових зрізів, до соціальних та тер. видозмін нац. мови. Щодо відкритості стиліст. системи мова художньої літератури найближче стоїть до розм. стилю, вона активно послуговується мовою фольклору. В історії української літературної мови X. с. посідає особливе місце. З художньої творчості І. Котляревського започатковувалася нова українська літературна мова. Xудожній стиль тривалий час залишався єдиним повнокровним стилем у писемно-літературній практиці, оскільки інші стилі через обмежені державою суспільні функції української мови не мали природнього розвитку. У Xудожньому стилі витворюються зразки норм літературної мови, відбувається модифікація, оновлення експресивних засобів, передається національний колорит емоційного відображення дійсності. Xудожній стиль послуговується позанормативними, некодифікованими мовними засобами: архаїзмами, історизмами, діалектизмами, неологізмами (загальномовними та авторськими), некодифікованими розмовними висловами, якщо вони відповідають вимогам естет. міри, стиліст. доцільності. Вивчається художній стиль у таких аспектах: стиль індивідуальний, стиль окремого художнього твору або жанру, функціональний стиль. З кожним пов’язані особливі підходи, спец. методи дослідження. У плані історії української літератури мови ґрунтовне значення мають мови письменників словники та словопокажчики до їхніх творів (Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського, В. Стефаника, І. Франка). Серед літератури з питань вивчення мови класиків української літератури вирізняється структурно-рівневий підхід до аналізу художнього стилю.

Художні стилі засвідчують виникнення і розвиток поет. словника укр. мови (див. Поетична мова), народження символ. значення лексем, формування усталених асоціативних зв’язків слів. Естет. функції семантично багатовимірного художнього слова розкриваються на тлі його текстових і позатекстових, мовокраїнозн. конотацій. X. с., як мова образна, багата на тропи, фігури мови, протиставляється нехудожнім стилям, а серед останніх найвиразніше – офіційно-діловому стилеві. За характером емоційно експресивних засобів художній стиль об’єднується з публіцистичним стилем, а також із розмовною мовою. [20, c. 133].

Деякі письменники у своєму індивідуальному стилі орієнтуються на максимальне відтворення, стилізацію розмовних діалогів. У зв’язку з явищами інтелектуалізації літературної мови відбувається активний процес входження елементів наукового стилю (термінологію лексики) в художній текст.

Кожний із жанрових різновидів художнього стилю володіє особливими прийомами актуалізації стиліст. значення мовних одиниць у художніх текстах. Орієнтація мовних структур на форму донесення художнього змісту до читача, на створення різних стилістичних колоритів зумовлює появу стильових різновидів у жанрах поезії, прози, драматургії, напр., різновиди пейзажної, інтимної лірики, романтичної прози та ін.

Дослідження з художньої стилістики обов’язково передбачає виявлення традиційних та індивідуально-авторської образності, що міститься у лексично-семантичному сполучуваності, текстових зв’язках мовних елементів. Xудожній стиль української літературної мови привертає увагу дослідників як індивід. реалізація мистецтва слова, ориг. використання книжних та розм. джерел стиліст. урізноманітнення мови, виразових засобів усіх наявних функцій стилів. [21, c. 123].

 

 

Мігеля де Сервантес Сааведра народився 29 вересня 1547 року в місті Алькала де Енарес. Батько його Родріго був гідальго, тобто належав до старовинного дворянського олду, але занепалого, здрібнілого, позбавленого і маєтків і матеріального достатку, і високого суспільного становища. Він вивчився на лікаря, і пошуки лікарняної практики змушували його переїздити з міста до міста, побувати в Кордові, Мадріді, Сквільї, Вальядоліді, що був тоді столицею Іспанії. До столиці він приїздив двічі й мав намір оселитись там на триваліший час із дружиною й сімому дітьми (майбутній письменник був четвертою дитиною). Зазнав він тоді і прикрощів: 1551 року його ув’язнено за несплату боргу місцевому лихвареві, а майно розпродано. Вийшовши з в’язниці він знову подався у мандри.

Так от, саме у Вальядоліді Мігель чотири роки учився в єзуїтській колегії, потім опинився в Мадріді, десь близько 1564 року – в Севільї, де відвідував тамтешню єзуїтську школу. А згодом знову доля кинула його до мадрида – там він і продовжив освіту.

Коли його вчитель Хуан Лопес де Ойос підготував до друку книжку з приводу сумної події – смерті третьої дружини короля Філіпа Другого то залучив до цього видання й Мігеля Сервантеса – Вмістив його сонет, назвавши автора в передмові найдостойнішим своїм учнем. Можливо, за його порадою папський посланник в Іспанії кардинал Аквавіва взяв Сервантеса з собою в Рим, де той мав можливість ознайомитися з культурою Італії, з літературою, зокрема з новелістикою [11, c. 672] 1572 Сервантес стає солдатом іспансько-італійського війська. Він бере