+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Інше
К-сть сторінок:
23
Мова:
Українська
образи ширшого плану: характери персонажів, картини соціального середовища, природи. Художній мові властива ритмічна організація мовного матеріалу у вузькому й широкому значенні цього вислову – від наочно виявленої ритміки віршового рядка до не таких очевидних, але реально існуючих ритмічних властивостей художньої прози. Мова письменника має яскраво виражений індивідуальний характер, виступає засобом втілення авторського стилю. Черпаючи з живого джерела загальнонародної мови, письменники закріплюють все краще, що створив і створює народ, і, в свою чергу, збагачують і розвивають нац. мову. Художня мова нерозривно зв'язана зі змістом конкретного твору і тільки в цьому зв'язку може розглядатися як художнє явище. [22, c. 75].
1. 1 «Особливості художньої мови літературного твору».
Мистецтво слова, як і будь-яке інше мистецтво, має свої, дуже специфічні, закони, свою мову, без знання якого не можна правильно прочитати художній текст (у найпрямішому сенсі, як без знання китайського не можна прочитати книгу на китайському). Що ж є мовою літератури? Ви ніколи не помічали, наскільки дивними здаються багато текстів, якщо розуміти їх буквально? Наприклад: “Осінь. У небі палять кораблі…” (Ю. Шевчук). Як це? Хіба в небі є кораблі? Які? Як саме їх джгут? При чому тут осінь? І так далі. [22, c. 189].
Якщо вважати, що художня мова – це звичайна мова, то дивність її впадає у вічі. Художні засоби і різного роду прикраси для передачі безпосередньої, “голою” думки, для передачі повідомлення зовсім не потрібні. А для мистецтва – потрібні. Ніякий витвір мистецтва не може обходитися без художніх засобів. Навіщо вони йому? Художні засоби – це як би матеріал, з якого “зроблена” художність. Мистецтво припускає передачу якоїсь особливої інформації, якихось особливих сенсів, які не можна передати нічим, окрім мистецтва. А для передачі цієї інформації воно потребує особливих прийомів, в особливій мові. Така дещо прямолінійна, але в цілому вірна схема. Її можна повернути і навпаки: немає в тексті художніх засобів – значить, немає і особою інформації, немає і мистецтва. Це ж твердження ще категоричніше, хоча і жартівливо, висловив Борис Заходер. Порівняння, метафори, синекдохи і тому подібне – це усе способи зробити слово в художньому тексті “дивним”, новим, несподіваним і таким чином передати думку не “напростець, як в підручнику хімії”. Художні засоби – це не який-небудь “доважок” до змісту, цей само зміст. “Особливий сенс” будь-якого витвору мистецтва полягає не в тому, що автор описує, а в тому, як він це робить. Ця думка, між іншим, належить зовсім не нам, а Пушкіну: “Найнікчемніший предмет може бути обраний поетом; критиці немає нужди розбирати, що поет описує, але як описує”. Після Пушкіна цю думку висловлювали іншими словами раз, напевно, сто. Володимир Набоков у своїй лекції “Про це так: “Предмет зображення може бути сам по собі грубим і відразливим, а його зображення – художньо виразним і гармонійним. Це і є стиль. Це і є мистецтво. І це єдине, що по-справжньому має значення в літературі”. А поет першої половини XX століття Семен Кирсанов виразився ще визначеніше: Я ставлю суть вище за слова Але вірте мені на слово: Сенс не у буквальному розумінні слів А в перетвореннях слова. [22, c. 143].
Сенс – в “перетвореннях”! Що означає “перетворення слова”? Перетворення – це стежки. І – ширше – взагалі будь-хто “прийоми”. Метафора, синекдоха, метатеза, паралелізм, інверсія, анафора… Все ті художні засоби, які в традиції шкільних підручників розташовані в самому кінці теми і є як би необов'язковим матеріалом. А це неправильно. Сенс тексту якраз і потрібно шукати в його художніх засобах, в “перетвореннях” його мови, в тому, як “поет описує”, які “зчеплення” для нього важливі і який саме “лабіринт” цих зчеплень він збудував для читача (про багато що з цього ви дізнаєтеся далі).
Додамо ще, що стежки і стилістичні фігури, а також рима – це найпомітніші способи “перетворень”. Вони на поверхні і тому відразу впадають у вічі. На самій же справі усе йде набагато складніше: зміни відбуваються і усередині самого слова, в його значенні, хоча зовні це ніяк не виражається. Тому до слова в художньому тексті треба уважно придивлятися. [23, c. 123].
1. 2. Художній стиль в літературі
Художня мова, мова художньої літератури – функціональний різновид літературної мови. Виявляючи особливий спосіб мислення, художній стиль відтворює дійсність через конкретні чуттєві образи. Мовна картина світу письменника виконує естет. функцію, що передбачає зв’язок між тим, хто створює художній світ, і тим, хто його сприймає. До екстралінгвістичних чинників художнього стилю належать естетичні, соціальні, психічні та ін. засади мовно-художньої творчості. [14, c. 23].
Художній стиль – це особливий спосіб мислення, створення мовної картини світу.
Художній стиль обслуговує духовно-естетичну сферу життя народу. Мистецтво художнього слова полягає у розкритті потенціальних можливостей над. мови, які завдяки довершеності мовного матеріалу, його незвичності, оригінальності, худож. доцільності досягають ефективного емоціонально-естетичні впливу на читача, розвивають його мовний смак. Художній стиль, об’єднуючи мовні жанри худож. л-ри (поезію, прозу, драму), а також усі індивід. -авторські Xудожній стиль, становить певне узагальнення щодо прийомів і засобів створення художньої образності. Образна мова вирізняє твори художньої літератури з-поміж ін.