Посібник з оториноларингології для самостійної роботи

Лікування полягає у верхній бронхоскопії за допомогою дихального бронхоскопа. Маніпуляцію проводять під загальним знеболюванням.

1. Зазначте етіологію сторонніх тіл бронхів.
2. Вкажіть характер сторонніх тіл бронхів.
3. Назвіть клінічні прояви сторонніх тіл бронхів, види бронхостенозу.
4. Назвіть методи діагностики сторонніх тіл бронхів залежно від періодів перебігу.
5. Дайте визначення й інтерпретацію рентгенологічного симптому Гольцкнехта – Якобсона.
6. У чому полягає лікування сторонніх тіл бронхів?

1. Оториноларингологія / За ред. Д. І. Заболотного, Ю. В. Мітіна, В. Д. Драгомирецького. – К., 1999. – С. 357-359.
2. Мітін Ю. В. Оториноларингологія (лекції). – К. : Фарм Арт, 2000. – С. 280-283.
3. Лайко А. А. Невідкладна допомога в дитячій отори-ноларингології. – К., 1998. – С. 57-59.

 

ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ – 3 год.

МЕТА ЗАНЯТТЯ: ознайомитися з основними видами функціональних порушень голосоутворення, чинниками, що призводять до їх виникнення, основними проявами дисфоній та фонастеній, методами діагностики та основними принципами лікування.

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ. До функціональних розладів голосоутворення відносять дисфонію (афонію), фонастенію, мутизм.

Дисфонія (афонія) – це нездатність розмовляти гучним голосом за збереженої шепітної мови. Причини виникнення дисфоній різноманітні, але в усіх випадках їх розвиток пов'язаний із наявністю в руховій зоні кори півкуль мозку домінантного вогнища застійного гальмування, що виникає в період гострого запалення верхніх дихальних шляхів, а у пацієнтів зі слабким типом нервової діяльності може залишитися і після стихання запального процесу.

Виділяють дві форми дисфоній – паретичну та спастичну.

Ларингоскопія при паретичній формі характеризується наявністю незначної гіперемії голосових складок, голосова щілина має трикутну або овальну форму, під час фонації виявляється знижений тонус голосових складок.

Ларингоскопія при спастичній формі утруднена. Огляд гортані під час спокійного дихання виявляє сильне напруження (гіперкінез) дещо гіперемованих голосових складок у разі фонації.

При ларингостробоскопії у хворих з паретичною формою дисфонїї виявляють в'ялі нерівномірні коливання голосових складок, у разі спастичної форми – напружені судомні м'язові коливання.

Метою лікування є вплив на центральну нервову систему. Показана психотерапія, гіпноз, фізичні методи лікування – гальванізація, фарадизація, вібраційний масаж гортані, язикова та вокальна фонопедія.

Фонастенія – розлад мови функціонального характеру, який проявляється в хриплуватості голосу або його відсутності. Виникнення фонастенії пояснюють утворенням домінантного вогнища в руховій зоні півкуль мозку або порушенням рухової іннервації гортані, спричиненим функціональними захворюваннями нервової системи, нервовими потрясіннями, перенапругою голосу. Розрізняють гостру та хронічну фонастенію.

Ларингоскопічно особливих змін не виявляють. Спостерігають гіпотонію м'язів, що призводить до недостатнього звучання голосу із швидкою його втомлюваністю.

Лікування повинно передусім полягати в повноцінному відпочинку, психотерапевтичних і загальнозміцнювальних заходах. Використовують місцеві фізичні методи лікування – електрофорез, фарадизацію, вібраційний масаж гортані.

Мутизм – це затримка мови, німота за відсутності органічного ураження головного мозку, зокрема, центрів мови та голосового апарату. Цей вид функціонального порушення мови характерний для хворих на шизофренію, можливий при істерії та психічних травмах. Передусім слід лікувати основне захворювання.

1. Наведіть класифікацію функціональних захворювань гортані.
2. Назвіть причини, клініку та методи лікування дисфонії та афонії.
3. Етіологія, клініка та принципи терапії фонастеній.
4. Мутизм: причини виникнення та лікування.

Список використаних джерел:

1. Зарицький Л. А., Тринос В. А., Тринос Л. А. Прак-тическая фониатрия. – К. :., 1984. – С. 72-87.
2. Василенко Ю. С. Функциональньїе афонии и их ле-чение // Вести, оториноларингологии. – 1978. – № 3. – С. 83-87.
3. Ермолаев В. Г., Лебедева 11. Ф., Морозов В. П. Ру-ководство по фониатрии. – Л. : Медицина, 1970. – С. 271.

 

ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ – 3 год.

МЕТА ЗАНЯТТЯ: вивчити основні збудники мікозів ЛОР-органів, їх клінічну картину, принципи діагностики та лікування.

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ. Актуальність теми зумовлена збільшенням кількості мікозів ЛОР-органів, складністю їх діагностики, стійким перебігом з високою частотою рецидивів і складністю лікування.

Збудниками мікозів ЛОР-органів є умовно-патогенні гриби. До чинників, які сприяють росту частоти мікозів, можна віднести нераціональну антибіотикотерапію, застосування препаратів, що пригнічують імунітет, наявність злоякісних новоутворень, хронічних процесів та імунодефіцитних станів, складність лабораторної діагностики мікозів тощо. Певну роль у патогенезі мікозів відіграє мікогенна алергія.

Серед збудників отомікозу переважають гриби роду Aspergillus, на другому місці – Candida. Основною скаргою хворого на мікоз зовнішнього слухового ходу є свербіж. Зовнішній слуховий хід звужений за рахунок інфільтрації шкіри, яка вкрита відшарованими лусочками епідермісу. Можуть бути виділення з вуха, колір яких залежить від збудника: чорні, жовтувато-зелені, сіро-чорні, у вигляді казеозних мас (Aspergillus), сірі (Mucor) тощо.

Клінічна картина мікотичного середнього отиту характеризується наявністю періодичних значних виділень з вуха, інтенсивним шумом у вухах. Характерним є раптове виникнення цих явищ на тлі відносно спокійного перебігу отиту. Має місце наявність декількох перфорацій барабанної перетинки та приєднання