Посібник з оториноларингології для самостійної роботи

Методи лікування ексудативного отиту спрямовані на усунення чинників, які порушують носове дихання, відновлення функції слухової труби і евакуацію ексудату з барабанної порожнини.

Евакуацію секрету з барабанної порожнини виконують транстубарним (катетеризація слухових труб з введенням протеолітичних ферментів, які сприяють розрідженню секрету, та глюкокортикоїдів для покращання функції слухової труби) та транстимпанальним шляхом, проводячи тимпанопункцію або міринготомію. Після міринготомії в отвір барабанної перетинки вводять шунт із тефлону або іншого інертного матеріалу. Крізь нього здійснюють вентиляцію барабанної порожнини. Крім того, він дає змогу проводити багаторазове відсмоктування секрету з барабанної порожнини та вводити туди ліки.

1. Дайте визначення терміну «ексудативний отит».
2. Які етіологія та патогенез ексудативного отиту?
3. Назвіть клінічні прояви захворювання.
4. Розкажіть про діагностику та диференційну діагностику ексудативного отиту.
5. Зазначте консервативні методи лікування.
6. Розкажіть про хірургічні методи лікування.
7. У чому полягає профілактика ексудативного отиту?

1. Оториноларингологія / За ред. Д. І. Заболотного, Ю. В. Мітіна, В. Д. Драгомирецького. – К. : Здоров'я, 1999. – С. 177-185.
2. Мітін Ю. В. Оториноларингологія (лекції). – К. : Фарм Арт, 2000. – С. 97-100.
3. Пальчун В. Т., Крюков А. И. Оториноларингология. – М. : Литера, 1997. – С. 336-338.

 

ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ – 3 год.

МЕТА ЗАНЯТТЯ: ознайомитися з варіантами деформації зовнішнього носа, типами, принципами та технікою косметичної ринопластики.

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ. Деформації зовнішнього носа можуть бути вроджені та набуті. Набуті деформації носа найчастіше травматичні. Косметична ринопластика включає широкий діапазон хірургічних втручань, спрямованих на відновлення природної форми зовнішнього носа. Ринопластику обов'язково слід поєднувати з операціями по відновленню дихальної функції. Тому косметичні операції в ділянці зовнішнього носа повинні виконувати оториноларингологи, які, на відміну від пластичних хірургів, володіють також ендоназальними методами хірургічних втручань.

Ринопластику можна поділити на чотири основні типи: пластика носової перегородки, кінчика носа, спинки носа й остеотомія. Окремо виділяють реконструктивну хірургію шкіри носа, яку виконують у разі великих дефектів шкіри носа внаслідок травми або видалення пухлини. Наявний дефект закривають клаптем, викроєним зі шкіри лоба або щоки.

Перед ринопластикою роблять 6 стандартних фотографій обличчя хворих: фронтальну, праву та ліву латеральні, три чверті (косу), латеральну з посмішкою, із відкинутою головою.

Найчастіше при пластиці носової перегородки використовують фрагменти власного хряща. Може бути використаний також реберний аутохрящ і штучні пластичні матеріали.

Формування кінчика носа є найскладнішим і нійвідповідальнішим етапом ринопластики. Кінчик носа може бути збільшений, розширений, подвоєний; піднятий або опущений. Його часточки можуть бути великими порівняно з довжиною колюмелі. Назолабіальний кут може бути гострий або тупий. Техніка пластики кінчика носа може бути відкритою або закритою і мати три основні підходи: переміщення або розрізання хряща, видалення хряща та зовнішня ринопластика, які доповнюють за потреби пластикою крил носа та колюмелі. Невелику деформацію кінчика носа можна усунути за допомогою розрізання хряща.

Корекція деформації спинки носа може бути проведена за допомогою різних технік. Типовими деформаціями є вип'ячування або горб, які спричинені надлишковим збільшенням кісток або хряща спинки та перегородки носа. Рідше спостерігають увігнутість спинки носа, або сідлоподібний ніс, що має декілька ймовірних причин. Найчастіше сідлоподібна деформація є післятравматичною, а також виникає за рахунок втрати хряща носової перегородки внаслідок гематоми, перелому або абсцесу. Сідлоподібний ніс може бути спричинений ятрогенією, надмірною резекцією спинки носа під час рино- або септопластики. Причинами формування сідлоподібного носа можуть бути гранульоматозні захворювання носової перегородки: сифіліс, склерома, а також гранульоматоз Вегенера. Після видалення горба спинки носа він залишається з «відкритим дахом», який потім закривають за допомогою остеотомії, мобілізуючи кістки носа. Хірургічну корекцію сідлоподібної деформації проводять за допомогою алопластики, пластики з використанням аутохряща або аутокістки, пластики із застосуванням консервованого гомо-, ауто- гетерохряща.

Післяопераційні фотографії роблять через 6-12 міс.

Ускладнення після ринопластики розвиваються рідко. Це може бути інфікування, гематома (особливо носової перегородки), кровотеча та недостатній косметичний ефект.

1. Дайте визначення поняття «деформація зовнішнього носа».
2. Назвіть види деформацій зовнішнього носа.
3. У чому полягає клінічне значення поєднання косметичної ринопластики з ендоназальними операціями по відновленню дихальної функції?
4. Ринопластика: визначення, основні типи.
5. Які можливі ускладнення ринопластики?

1. Пискунов С. 3., Пискунов Г. 3. Косметическая ринопластика. – Курск, 1996. – 47 с.
2. Гюсан А. О. Ринопластика. Хирургическое лечение седловидной деформации носа. – СПб. : Специальная литература, 1997. – 78 с.
3. Цепколенко В. А., Грубник В. В., Пшениснов К. П. Пластическая эстетическая хирургня. Современные аспекты. – К. : Здоров'я, 2000. – С. 102-135.
4. Пересигин Ф. С. Эстетическая ринопластика. Современные вопросы косметической и функциональной коррекции наружного носа // Вестн. оториноларингологии. – 1999. – № 6. – С. 50-56.
5. Кіцера О. О. Септопластика – методи і варіанти // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. – 2000. – № 2. – С. 98-92.
6. Тимен Г. 3. Ринопластика // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. – 2000. – № 2. – С. 90-92.
7. Tomas Romo III, KushnicK S. D. Cosmetic deformities of