Посібник з оториноларингології для самостійної роботи

 

ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ – 3 год.

МЕТА ЗАНЯТТЯ: вивчити основні функції мигдаликів.

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ. До складу лімфаденоїдного кільця глотки входять шість скупчень лімфаденоїдної тканини. Паренхіма мигдаликів представлена пухкою аденоїдною або ретикулярною тканиною, яка має у своєму складі зірчасті ретикулярні клітини, їх відростки й аргірофільні ретикулярні волокна. У петлях цієї сітки містяться лімфоцити та їх скупчення (фолікули), плазматичні клітини та макрофаги.

Виділяють 3 основні функції лімфаденоїдного глоткового кільця:

1. Кровотворна – мигдалики продукують лімфоцити, які надходять у загальну течію лімфи та кровообіг і заміщують постійну втрату цих клітин в організмі.
2. Імунна – лімфаденоїдне кільце глотки і його центральний відділ – піднебінні мигдалики – є важливим імунокомпетентним органом, що має велике значення у створенні місцевого імунітету глотки та носової порожнини і відіграє значну роль у формуванні загальних захисних реакцій організму. У піднебінних мигдаликах є дві популяції лімфоцитів: тимусзалежні – Т-лімфоцити і тимуснезалежні – В-лімфоцити. Т-лімфоцити локалізуються в міжретикулярній тканині і виробляють медіатори, що реалізують реакції клітинного імунітету і продукують інтерферон – медіатор, який стимулює розвиток противірусних реакцій організму, активує його захисні функції. В-лімфоцити, що містяться у фолікулах, виробляють антитіла – імуноглобуліни і, насамперед, секреторний імуноглобулін класу A (Ig A) – головний фактор захисту слизової оболонки. Макрофаги мигдаликів продукують лізоцим, пропердин, трансферин, компоненти комплементу та інші біологічно активні речовини.
3. Інформативна функція мигдаликів полягає в тому, що завдяки міграції лімфоцитів на поверхню слизової оболонки, їх контактам з різними речовинами і рееміграції в мигдалик, організм отримує інформацію про антигенну структуру речовин, які проникають до нього, внаслідок чого утворюються так звані клітини імунної пам'яті та формується імунна відповідь організму.
4. Рефлекторна – завдяки розвитку нервового апарату піднебінні мигдалики не тільки здатні сприймати нервові імпульси, а й самі можуть бути джерелом імпульсації в інші органи.

Прикладом нейрорефлекторного зв'язку мигдаликів є тонзилокардіальний рефлекс. Такі самі рефлекси, очевидно, можуть діяти на печінку та нирки. Вони служать для регуляції нормальної діяльності цих органів.

За наявності патології піднебінних мигдаликів може виникнути патологічна імпульсація, що буде порушувати діяльність серця й інших органів.

1. Назвіть лімфоїдні утворення, які входять у лімфаденоїдне глоткове кільце.
2. Наведіть клінічну анатомію піднебінних мигдаликів.
3. У чому полягає імунна функція піднебінних мигдаликів?
4. У чому полягає кровотворна функція піднебінних мигдаликів?
5. У чому полягає рефлекторна функція піднебінних мигдаликів?

1. Оториноларингологія / Заред. Д. І. Заболотного, Ю. В. Мітіна, В. Д. Драгомирецького. – К. : Здоров'я, 1999. – С. 96-103.
2. Мітін Ю. В. Оториноларингологія (лекції). – К. : Фарм Арт, 2000. – С. 156-163.
3. Пальчун В. Т., Крюков Л. И. Оториноларингология. – М. : Литера, 1997. – С. 37-40.

 

ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ – 3 год.

МЕТА ЗАНЯТТЯ: ознайомитися з клінікою, ранньою діагностикою, диференційною діагностикою тонзилярних (радіочутливих) пухлин і методами їх лікування.

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ. Недиференційовані радіочутливі тонзилярні пухлини є найбільш злоякісною групою новоутворень глотки. До них належать: 1) лімфоепітеліома, або пухлина Шмінке; 2) ретикулоцитома, або ретикулосаркома.

Тонзилярні пухлини ростуть з лімфаденоїдної тканини, що входить до складу тонзилярних утворень. Ці пухлини визначаються високою радіочутливістю. Характерними для них є такі клінічні прояви:

• швидкий інфільтруючий ріст;
• раннє метастазування в регіонарні лімфатичні вузли (верхні відділи шиї). При цьому метастази в більшості випадків збільшуються в розмірах швидше, ніж первинна пухлина. У 20-25% спостережень збільшення лімфатичних вузлів шиї є першим проявом пухлини;
• надзвичайно висока схильність до генералізації, що виражається множинним метастазуванням у віддалені органи.

Радіочутливі пухлини найчастіше розвиваються з піднебінних мигдаликів, рідше – з глоткового, трубних та язикового мигдаликів. Іноді має місце атипова локалізація первинного вогнища пухлини – порожнина носа, гортань, трахея.

Спочатку відмічають збільшення одного з мигдаликів. Здебільшого це не турбує хворого, рідко виникає відчуття стороннього тіла в горлі. На відміну від звичайної гіпертрофії ураження завжди однобічне, відсутнє зяяння лакун. Пальпаторно збільшений мигдалик має щільно-еластичну консистенцію. Це перший ступінь поширення пухлини.

Другий ступінь – пухлина поширюється на сусідні ділянки глотки, можуть утворитися виразки, що супроводжуються болем.

Третій ступінь – пухлина виходить за межі глотки, проростає в ясна, корінь язика, порожнину носа.

Четвертий ступінь – пухлина проростає в кісткові утворення.

У разі ураження піднебінних мигдаликів метастази локалізуються у защелепних лімфатичних вузлах. Диференційну діагностику тонзилярної пухлини проводять із виразково-плівчастою ангіною Симановського-Венсана-Плаута. При цьому слід враховувати клінічну картину, результати біопсії. Бактеріологічне обстеження не має вирішального значення.

Хворий гине внаслідок генералізації пухлинного процесу за відсутності раціонального лікування через 1-1, 5 роки після початку захворювання.

Нині основним методом лікування радіочутливих пухлин мигдаликів є променева терапія.

Хірургічне лікування протипоказане, оскільки воно спричинює дисемінацію пухлинного процесу. У стадії генералізації використовують хіміотерапевтичні препарати.

1. Яка питома вага тонзилярних (радіочутливих) пухлин серед усіх злоякісних пухлин ротоглотки?
2. Назвіть