Пояснювальна записка до дипломної роботи на тему: "Морально-етичні норми журналістики та їх порушення під час інформаційної війни в 2014 року"

Як говорив король репортажу Володимир Гіляровський: «Если вам сказали, что умер господин Иванов. То вы должны, вначале поехать на его похороны. Убедиться, что в гробу лежит господин Иванов и пощупать его за руку и убедиться, что она холодная».

Але не будемо забувати, що є людський фактор, як кажуть «все мы люди, все мы человеки», коли журналіст освідчує не правдиву інформацію, з’являється зразу питання: «Що робити?»

Перше що повинен зробити журналіст, це вибачитися, та написати спростування статті, в тій самій газеті, на тій самій сторінки, тім же самим шрифтом та на тому самому місці, де була опублікована ця стаття.

Другим правовим захисником «свободи слова» в Україні є Закон України «Про інформацію».

Закон України «Про інформацію» закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

Встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації. [58].

Третім правовим захисником є «Етичний Кодекс Журналіста»

В «Етичному Кодексі Журналіста» є такі слова:

«Бажаючи попередити зловживання правом на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також правом вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб зі сторони професійної спільноти журналістів». [24].

Тобто він дає право журналісту, вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати будь яку інформацію при цьому не порушуючи професійну етику журналіста.

Четвертим захисником «свободи слова» є совість журналіста.

Совість журналіста показує йому, як правильно вчинити, вона направляє його і веде в надійному напрямку та правовому руслі.

Навіть коли закони держави порушувати «свободу слова», наша совість, совість журналіста говорить нам, яку інформацію висвітлювати та розповсюджувати, і як вчинити.

Совість журналіста є гарантом його щирості та гідності, яка показує йому шлях в його діяльності.

 

 

Етичний кодекс журналіста був прийнятий на Всеукраїнському з’їзді журналістів.

У багатьох з’явиться запитання: «За ніж, цей кодекс потрібен?»

На що зразу виникає відповідь: «Це кодекс честі, совісті та гідності журналіста».

В преамбулі етичного кодексу журналістики ми прочитаємо, що здійснення журналістської діяльності вимагає журналістів дотримання етичних норм і високого ступеню усвідомлення суспільної відповідальності за достовірність та якість поширювальної інформації. [24].

Етичний кодекс журналіста є мораллю журналіста.

Мораллю, яка обмежує вседозволеність та показує журналіста, як людину, який можна довіряти. Журналіст не може добувати інформацію протизаконним засобом.

Як написано в преамбулі етичного кодексу:

«Етичний кодекс систематизує, упорядковує та закріплює єдину систему норм, правил та критеріїв моралі в журналісткою діяльності, покликану збалансувати право на свободу самовираження з правом людини на повагу до приватного життя, отримання якісної, безпечної та достовірної інформації». [24].

Етичний кодекс журналіста України визначає свободу слова одним із найважливіших надбань людства, та був написаний Керуючись Загальною декларацією прав людини, Європейською Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Конституцією та Законами України

Етичний кодекс – це компас, який веде журналіста по його діяльності і помагає йому в його праці.

Вимоги етики знаходять втілення і стають правилами в тих ситуаціях, які регулярно виникають у відносини між журналістами і аудиторією, журналістом і джерелом інформації, журналістами і персонажем твору, журналістом і автором, журналістом і редактором, журналістом і з колективом редакції, журналістом і його колегами по роботі, журналістом і владою. Перші три види відносин пов’язані діями журналіста в соціальному середовищі, або професійною етикою; інше – з його поведінкою в професійному (журналістському) середовищі, або зі службовою етикою журналіста.

Збираючи факти, журналіст звертається до різних джерел інформації, к таким як:

індивідуальному (людина),

колективному,

документальному.

Індивідуальним джерело інформації є людина.

Людина не зобов’язана повідомляти журналісту відомості про себе та про своїх товаришів. «Розговорити» людину, можливо переконанням, в деяких випадках можливо її мотивування.

Не можна залякувати співрозмовника, провокувати марнославство, заохочувати спроби за допомогою преси звести особисті рахунки. Якщо людина відмовляє у наданні відомостей для позитивних матеріалів, то не треба наполягати.

Умова успішного збору інформації є здатність відчувати настрій співрозмовника і швидко реагувати на зміни у ньому, вміння наполегливо і в той же час тактовно розвивати ледь помітну тему розмови, направити його в потрібне русло. Часто буває бажано розпочати з абстрактних фраз, жарти, дружній репліки, переключити увагу на інші об’єкти, викликати азарт, нарешті, дати виговоритися співрозмовникові та не перебивати…

В ході бесіди професійна етика журналіста проявляється в постановці питань, зауважень з приводу повідомлюваних відомостей співрозмовником, в оцінці їх за допомогою слів, жестів, міміки.

Правильна постановка питання та його доречність в кожній із ситуацій є один з головних ознак професійної