Практична імунологія

Лейкотрієни також походять з арахідонової кислоти. Номери, які входять до абревіатури лейкотрієнів (4 або 5) означають кількість подвійних зв΄язків. Лейкотрієни утворюються під впливом ферменту 5-ліпоксигенази. Суміш лейкотрієнів (LTC4, LTD4, LTE4) відома під назвою повільно-реагуюча субстанція анафілаксії (SRS-A). Ця субстанція виділяється мастоцитами (тучними клітинами) внаслідок антигенного подразнення і IgЕ-опосередкованого трансдуктивного сигналу. Лейкотрієни сприяють більш сильному спазму гладеньких м΄язів у різних тканинах, особливо в бронхах; відіграють важливу роль у патогенезі бронхіальної астми. Лейкотрієни вивільняються разом з гістаміном з тучних клітин, еозинофілів, базофілів і є потужними медіаторами запалення та реакції гіперчутливості негайного типу. LTB4 є стимулятором функціональної активності нейтрофілів (генерація вільних радикалів кисню і лізосомальних ферментів) та нейтрофільного хемотаксису в місце запалення для здійснення процесу фагоцитозу. Окрім цього, активовані нейтрофіли синтезують багато ейкозаноїдів. LTB4 взаємодіє з нейтрофільним поверхневим рецептором і стимулює адгезію, діапедез, міграцію, вивільнення кисневих радикалів та лізосомальних ферментів. Простагландини та лейкотрієни діють синергічно в промоції запалення.

 Лейкотрієни (особливо LTB4) впливають на функції імунної системи наступним чином:

1.Посилюють активність NК-клітин, продукцію цитокінів моноцитами, проліферацію Т-цитотоксичних лімфоцитів.

2.Знижують синтез імуноглобулінів, проліферацію Т-хелперів, мітоген-індуковану проліферацію лімфоцитів.

 

Ліпоксини – так звані “нові “ ейкозаноїди, які відрізняються від лейкотрієнів структурою та біологічною активністю. Ліпоксини приймають участь у розвитку гострого запалення та впливають на кількість запальних клітин. Ліпоксин А4 сприяє нейтрофільному хемотаксису, однак не впливає на агрегацію нейтрофілів. Ліпоксин А4 може пригнічувати активність LTB4 та індуковати нейтрофільну міграцію. Загалом, ліпоксини виконують протизапальну та обмежуючу функції. Ліпоксини А4 та В4 пригнічують активність NК-клітин. Ліпоксин А4 стимулює розширення судин, ліпоксин В4 сприяє спазму судин. Ліпоксини можна назвати природніми ендогенними антагоністами лейкотрієнів; вони виявляються в бронхоальвеолярній рідині хворих на саркоїдоз та пневмонію.

Тромбоцитактивуючий фактор – його продукція збільшується активованими запальними клітинами як аккомпонемент продукції простагландинів та ліпоксигенази. Цей фактор продукують гранулоцити (нейтрофіли, базофіли, еозинофіли), макрофаги, мастоцити та тромбоцити. До його біосинтезу причетні також незапальні клітини – ендотеліальні та епітеліальні. Тромбоцитактивуючий фактор відноситься до важливого фізіологічного регулятору клітинних функцій та медіатору гострого запалення (ендотоксичний шок, васкуліти, артеріальний тромбоз тощо). Цей фактор стимулює адгезію нейтрофілів, вивільнення лізосомальних ферментів, утворення активних форм кисню та ейкозаноїдів. Тромбоцитактивуючий фактор може бути прямим та непрямим регулятором функцій лімфоцитів (через простагландини та лейкотрієни).

Гіперчутливість – це процес, подібний до запалення, який може привести до пошкодження біоструктур, володіючи при цьому захисними властивостями. Гіперчутливість характерна для  запальних реакцій певних типів – алергічної, автоімунної, неопластичної. 

Типи пошкодження біоструктур 

(типи реакцій гіперчутливості)

 

Стан імунної відповіді, який веде до пошкодження тканин та ініціює патологічний процес, називається гіперчутливістю. 

Цей термін вживається насамперед для окреслення “неправильності” імунної відповіді на зовнішні фактори. Патологічні стани, причинами яких є формування імунологічних реакцій стосовно автоантигенів, призводять до автоімуноагресії. Організм, клітини і тканини, які здатні реагувати реакціями гіперчутливості, прийнято називати сенсибілізованими, тобто такими, які мають підготовлену чутливість до даного антигену. 

Оскільки в основі реакцій гіперчутливості лежать імунологічні механізми, ці реакції відносяться до високоспецифічних. Такий сенсибілізований організм реагує реакцією тільки на ті антигенні структури (детермінанти), які були використані для його сенсибілізації (імунізації) або ж на власні змінені структури. 

Умовно всі реакції гіперчутливості можна розділити на три типи в залежності від періоду між моментом контакту сенсибілізованого організму з антигеном та розвитком клінічних проявів алергічної реакції (біологічного пошкодження тканин). Це реакції негайні, пізні (відтерміновані) та сповільнені. Негайні реакції виникають через кілька хвилин після контакту з антигеном; пізні - через кілька годин; сповільнені - через 2-3 доби. Цілком очевидно, що такі істотні часові відмінності клінічних проявів реакцій повинні бути зумовлені різними механізмами. Реакції негайного і пізнього типів формуються при участі різних видів антитіл, які присутні в крові хворого, а реакції сповільненого типу зв’язані з присутністю сенсибілізованих клітин. 

У 1964 році Gell і Coombs сформували 4 типи реакцій гіперчутливості. Пізніше був виділений п’ятий тип реакцій гіперчутливості (Roitt, 1980).

Гіперчутливість типу I (IgE-опосередкована, реагінова реакція), в основі якої лежать реакції антигену (алергену) з антитілами класу IgE, які зв΄язуються з поверхневими рецепторами FcέRI на мастоцитах та базофілах. Клінічний ефект реакції зв΄язаний, в основному, з процесами дегрануляції цих клітин та виділенням ними біологічно активних речовин алергії (гістамін, гепарин, серотонін, ацетилхолін, повільно реагуюча субстанція алергії), які провокують спазм гладеньких м’язів, набряк, підвищену проникливість судин, гіперсекрецію слизу, подразнення периферичних чутливих нервових рецепторів тощо. У реакції гіперчутливості негайного типу приймають участь еозинофільний і нейтрофільний хемотаксичні фактори, тромбоцитактивуючий фактор, фосфоліпаза, простагландини, кініни тощо. Типовими прикладами цієї реакції є бронхіальна астма, алергічний риніт, алергічний кон’юнктивіт, алергічна кропив’янка, анафілактичний шок тощо. 

Реакції І типу поділяються на ранні та пізні, які розвиваються через 3 години і тривають до 12-24 годин. Часто в хворих на бронхіальну астму, які