Практична імунологія

Фібринолітична система – антипод системи згортання крові, яка забезпечує розчинення фібринових ниток, у результаті чого в судинах відновлюється нормальний кровоплин. Компоненти системи фібринолізу: плазмін (фібринолізин), активатори фібринолізу, інгібітори фібринолізу. Плазміноген – профермент, який синтезується печінці, кістковому мозку, нирках; виявляється в плазмі крові, плаценті, спермі, міометрії, ендометрії. Під впливом активаторів плазміноген перетворюється в плазмін, який відноситься до глобулінової фракції; розщеплює фібрин, фібриноген, деякі фактори згортання крові (ХІІ, VІІІ), гормон росту, γ-глобулін. Активатори фібринолізу поділяються на плазменні (фосфатази, ХІІ фактор, трипсин), тканинні (лізокінази), активатор бактерійного походження (стрето- і стафілокінази), активатори фібринолізу з сечі (урокіназа), а також активатори плазміногену, які виділяються культурами нормальних, ракових і трансформованих онкогенних клітин. Фібриноліз може бути ініційований нейтрофільно-залежним механізмом. Протеази, які вивільняють нейтрофіли під час міграції, сприяють деградації фібриногену в зоні запалення. Нейтрофіли в комплексі з фібриногеном причетні до процесу розсмоктування згустка. Інгібітори фібринолізу - це речовини, які попереджують перетворення плазміногену в плазмін (швидкодіючий антиплазмін, інтер-α-антитрипсин, α1-антитрипсин, α2-макроглобулін, антитромбін-3, С1-активатор) та перешкоджають дії активного плазміну (кислотолабільний інгібітор фібринолізу). Фази ферментативного фібринолізу: 1) активація неактивних активаторів; 2) активація плазміногену; 3) розщеплення плазміном фібринових ниток до продуктів деградації фібрину та фібриногену (ПДФФ), які відносяться до вторинних антикоагулянтів. Фібринолітична система забезпечує видалення фібрину з судинного русла, приймає участь у репарації тканин, злоякісній трансформації, макрофагальних реакціях, овуляції та імплантації ембріону.

 

Простагландини, лейкотрієни, ліпоксини та фактор, активуючий тромбоцити

Для гострого запалення характерні біль, почервоніння, набряк, гарячка та втрата функції тканини. Певною мірою ці прояви опосередковані медіаторами, які походять з мембранних ліпідів запалених та пошкоджених клітин – ейкозаноїдами та тромбоцитактивуючими факторами. 

Ейкозаноїди – це окислені продукти арахідонової кислоти, з яких під впливом різних внутрішньоклітинних ферментів утворюються наступні речовини:

1.Простагландини (фермент – циклооксигеназа).

2.Лейкотрієни та ліпоксини (фермент- ліпоксигеназа).

3.Гідроксиейкозаноїдна  та епоксиейкозаноїдна кислоти (фермент – епоксигеназа).

Арахідонова кислота синтезується в організмі з жирів та лінолевої кислоти, міститься в мембрані і естерифікується в фосфоліпіди (фосфатидилхолін, фосфатидилетаноламін, фосфатидилінозитол). Перший крок в біосинтезі ейкозаноїдів – це вивільнення арахідонової кислоти з естерифікованих форм (запас яких є в клітинних мембранах) за допомогою специфічної фосфоліпази А2 в присутності Са2+. Біосинтез ейкозаноїдів відбувається в результаті:

•рецепторно-опосередкованих сигнал-трансдукованих механізмів (наприклад, завдяки впливу гормонів); 

•порушення цілісності клітинної мембрани (фізична, хімічна, імунологічна травма тощо);

•механізмів, які посилюють активацію фосфоліпази.

 

Простагландини: шляхи біосинтезу та клітинні джерела 

Базова структура простагландинів – це простаноїдна кислота. Простагландини відрізняються між собою за розміщенням кисню в циклопентановому кільці (PGD, PGE, PGF, PGG, PGH). Номер в номенклатурі простагландинів відповідає номеру в подвійному зв’язку їх структури. Простагландини 1 серії походять з лінолевої кислоти, 2 серії – з арахідонової кислоти. Простагландини, які походять з арахідонової кислоти, утворюються під впливом циклооксигенази. PGG2 та PGH2 відносяться до нестабільних сполук і перетворюються в такі активні продукти, як: тромбоксан TXA2, простациклін PGI2, PGD2, PGE2, PGF1-α в клітинно-специфічній манері. Так, клітини, які утворюють TXA2 з PGH2, не можуть генерувати PGI2. PGH2 перетворюється в PGE2 за участю ферменту PGE2-ізомерази. Цей фермент експресується на нейтрофілах і макрофагах. Фермент PGF-редуктаза (наявний у тканині матки) перетворює PGH2 в PGF2-α.

Біологічні дії простагландинів – простагландини діють локально (автокринно), нестабільні, підлягають швидкому метаболізму в циркуляції. PGE2 потенційно розширює судини; PGF1, навпаки, сприяє спазму судин; PGD2 пригнічує агрегацію тромбоцитів і сприяє скороченню гладеньких м’язів. Простациклін і тромбоксан мають опосередковану дію на тонус судин та здатність тромбоцитів до агрегації.

Роль простагландинів у запаленні

У зоні запалення синтез простагландинів підвищується. Аспірин та інші нестероїдні протизапальні препарати пригнічують циклооксигеназу – фермент, який приймає участь у синтезі простагландинів. До причинних факторів, які сприяють збільшенню синтезу простагландинів, відносяться фізичні, хімічні та імунологічні фактори. Наприклад, у хворих на ревматоїдний артрит у синовіальній рідині спостерігається підвищення рівня PGE2. Цей простагландин не провокує біль,