Практична імунологія

З реакцією І типу тісно пов’язано таке поняття як атопія. Воно вживається в двох значеннях. У ширшому значенні атопія - це генетично детермінована схильність до надмірної продукції антитіл класу IgE, які розпізнають широко розповсюджені в зовнішньому середовищі алергени. Не завжди підвищений рівень IgE призводить до формування клінічних симптомів алергії. У 10% осіб на тлі високої концентрації загального сироваткового IgE відсутні симптоми алергії. У вужчому значенні термін атопія вживається як синонім хвороби, в основі якої лежать механізми гіперчутливості першого типу. Найчастіше реакції гіперчутливості негайного типу діагностується на основі: наявності специфічних IgЕ-антитіл в сироватці крові, позитивних шкірних проб та відповідних клінічних проявів.

До основних причин розвитку атопії можна віднести генетично детерміновані особливості організму, певні фактори довкілля (макро- та мікрофлора, харчові зв’язки, дієта тощо), контакт з інфекційними агентами (гігієнічна гіпотеза), токсичними факторами (забруднення довкілля), тривалістю експозиції до алергену.

Пошук генів, відповідальних за розвиток надмірних (гіперчутливих) реакцій на нешкідливі антигени довкілля, відбуваються у двох керунках. Перший керунок – дослідження кореляції певних НLA-антигенів з відповіддю на певний алерген. Виявлені численні корелятивні зв΄язки. Наприклад, у осіб, які успадковують алель HLA-DRBI*1501, частіше розвивається алергія на алергени амброзії, у осіб з HLA-DRB3*0101 – розвивається реакція на алергени пилку берези. Проведені дослідження однозначно вказують на те, що не існує єдиного гену, відповідального за алергію. Розвиток алергічних реакцій швидше всього виникає при комплексній взаємодії багатьох генів, відповідальних за кодування білків, які приймають участь в імунних реакціях цього типу.

Загалом ідентифіковано кілька десятків генів та хромосомних маркерів, зв΄язаних з розвитком алергії, особливо бронхіальної астми. У багатьох випадках вдалося вияснити, чому власне даний ген та його алель, формує схильність до алергії. Дослідники вважають, що неодноразові зміни поодиноких нуклеотидів у регіоні промотора гену сприяюють більш інтенсивній експресії визначеного білка, в особи, яка успадковує дану конкретну алель. Якщо, наприклад, особа успадковує алель причинного гену алергії (IL-4 або IL-4R), який сприяє експресії/синтезу даного білка, то очевидно, що цей факт збільшить ризик захворювання на алергію. Можливе формування й зворотної ситуації – успадкування “дефективної” алелі білка, відповідального за резистентність до алергії (наприклад IFN-γ). 

 

Гіперчутливість типу II (цитолітичні реакції). 

Патологічні зміни при цьому типі гіперчутливості розвиваються за наступними механізмами:

•при руйнуванні клітин крові або клітин певних органів у результаті дії антитіл (IgG та IgM) в процесі антитілозалежної клітинної цитотоксичності за участю фагоцитів, просто кілерних клітин (К-клітин) та NK клітин;

•при знищенні клітин крові або клітин певних органів у результаті дії антитіл IgG та IgM за активації компонентів комплементу (ефекториними клітинами при цьому виступають FcR+-клітини); 

Згідно цього типу реакції розвиваються хвороби з групи автоімунних захворювань (синдром Гудпасчера, міхурчатка, автоімунна тромбоцитопенія), надгостре відторгнення трансплантату, посттрансфузійні реакції, серологічні конфлікти мати-плід, медикаментозні цитопенії. Ці реакції можуть розвиватися протягом кількох годин. 

 

Гіперчутливість III типу – імунокомплексні реакції. При цьому типі реакції розчинні антигени взаємодіють з преципітуючими антитілами класу IgG не на поверхні клітин, а в рідких середовищах. У результаті цього утворюються імунні комплекси, які активують систему комплементу, посилюють агрегацію тромбоцитів, сприяють деструкції тканин.  До складу імунних комплексів входять антиген, антитіла і фрагменти комплементу, які здатні фіксуватися в тканинах, місцево ініціюючи запальні процеси. Цьому сприяють наступні фактори:

•величина імунних комплексів (особливо патогенними є комплекси середнього розміру, які легко преципітують у тканинах);

•авідність та субклас антитіл (значну деструкцію тканин викликають  імунні комплекси, до складу яких входять інтенсивно активуючі систему комплементу антитіла (IgG1, IgG3); 

•компоненти комплементу – посилюють запальний процес після їх приєднання до комплексів антиген-антитіло, які вже фіксовані в тканинах; відкладенню імунних комплексів у тканинах сприяють також зниження активності системи комплементу або дефіцит його компонентів; 

•місцеві особливості мікроциркуляції - осіданню імунних комплексів у тканинах сприяють  порушення кровоплину,  високий тиск крові в судинах (наприклад, в клубочках нирки), локальний запальний процес та підвищена проникливість судин;

•специфіка тканини - наприклад, на клітинах клубочків нирки присутні рецептори для фрагменту компонентів комплементу CR1+, що сприяє посиленій елімінації імунних комплексів з організму через нирки.

 

Ініціація відкладення імунних комплексів у тканинах знаменує початок запального процесу. Активується система комплементу, яка ініціює етапи запалення, пов΄язані з впливом анафілактоксинів та хемотактичних факторів. Далі в процес втягуються нейтрофіли, базофіли та тромбоцити, а синтезовані ними медіатори підтримують вже розпочатий процес відкладення імунних комплексів. Деструкція тканини зв΄язана також з діяльністю тромбоцитів (утворення мікротромбів), гранулоцитів (нейтрофіли вивільнюють ферменти, активні форми кисню) та фібробластів. Завдяки діяльності фібробластів, які стимулюють синтез колагену, пошкоджені тканини заміщаються сполучною тканиною. У випадку довготривалої експозиції антигену можуть сформуватися незворотні зміни - відкладення сполучнотканинних тяжів.

Фіксація імунних комплексів у тканинах відбувається  двома шляхами: 1) утворення та фіксація імунних комплексів in situ після місцевого введення антигену (феномен Артюса); 

2) утворення та фіксація імунних комплексів у різних тканинах у залежності від циркуляції антигену в крові (алергічний альвеоліт, сироваткова хвороба).

Історичним прикладом реакції гіперімунокомплексемії першої групи є феномен Артюса, який