+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
36
Мова:
Українська
мечами та бантами) «72.
Священик В. Морачевський допомагав на перев’язочному пункті, а під час бою 5 жовтня 1914 р. виніс з-під вогню трьох поранених військовиків73. Виконання пастирями невластивих їм функцій заохочувалося церковним та військовим керівництвом. В окопах Першої світової, як прості священики, певний час несли пастирське служіння і представники єпископату українських єпархій РПЦ. Так, під час бойових дій на Волині єпископ Крем’янецький Діонісій (Валединський) узяв на себе обов’язки полкового священика74.
Бойові звитяги кліриків у кампанії 1914-1918 рр. відзначалися відповідними нагородами. Власне систему нагород військового духовенства формували та контролювали імператори, але оцінки пастирської роботи полкових священиків та рекомендації до заохочення майже завжди залежали від військового командування. Отже, у даному випадку службове просування священнослужителів та їхній матеріальний стан багато у чому залежали від світської влади.
На початок ХХ ст. порядок нагород для білого духовенства був таким: набедреник; скуфія фіолетового кольору; камилавка фіолетового кольору; наперсний хрест від Св. Синоду; орден св. Анни ІІІ-го ступеня; сан протоієрея; орден св. Анни ІІ-го ступеня; орден св. Володимира І^-го ступеня; палиця;
орден св. Володимира ІІІ-го ступеня; золотий наперсний хрест з кабінету Його Імператорської Величності; золотий наперсний хрест з прикрасами з кабінету Його Імператорської Величності; орден св. Анни І-го ступеня; митра. Для чернецтва з наведеного переліку виключалися скуфія, камилавка, сан протоієрея, але додавався сан ігумена (після отримання ордена св. Володимира ІУ-го ступеня) і сан архімандрита (після отримання палиці або ордена св. Володимира ІІІ-го ступеня). Кавалер ордену св. Володимира ІУ-го ступеня мав право подавати клопотання про отримання спадкового дворянства.
За Першу світову війну до 1917 р. військовим священикам було видано бойових орденів: св. Анни ІІІ-го ступеня з мечами – понад 300; без мечів – близько 5000; орденів ІІ-го ступеня з мечами – понад 300, без мечів – понад 200; орденів св. Анни І-го ступеня з мечами та без мечів – близько 10. Орденів св. Володимира ІІІ-го ступеня з мечами – більше 20; без мечів – близько 20; Орденів св. Володимира ІУ-го ступеня з мечами – більше 150; без мечів – близько 100.
Наперсним хрестом на Георгіївській стрічці з 1914 р. до березня 1917 р. нагородили 243 священнослужителя. Орденом св. Георгія за той же період нагороджено – 10 осіб. Ордени св. Георгія та наперсні хрести на Георгіївській стрічці, як найвищі бойові нагороди, на відміну від інших світських нагород, священнослужителі мали право носити поверх риз і під час богослужінь.
Бойові звитяги, за які священика могли нагородити орденами з мечами або наперсним хрестом на Георгіївській стрічці, дослідники на основі реальних нагородних практик розподілили на кілька типів. Насамперед це подвиг священика, котрий з хрестом у піднятій руці у вирішальні хвилини надихнув солдат продовжити бій і, ризикуючи власним життям, повів за собою бійців. Таке траплялося коли офіцери гинули або діставали важкі поранення. Відомі сотні подібних випадків. Наприклад, цей подвиг здійснив священик 318 Чорнояр- ського полку О. Тарноуцький (загинув) ; старець ієромонах Богородицько-Пло- щанської пустині Брянського повіту, котрий служив у 289-му Коротоякському піхотному полку, Євтихій (Тулупов) (загинув). Священик 9-го драгунського Казанського полку В. Шпичак на коні першим повів полк в атаку75.
Іншим типом відзнаки військового священика вважалося виконання пастирських обов’язків в особливих умовах війни. Такими були випадки, коли настанови та причащання поранених воїнів, благословіння перед боєм священики виконували, ризикуючи власним життям, а причащаючи поранених безпосередньо на полі бою, самі діставали важкі поранення. Часто доводилося проводити богослужіння під час обстрілів супротивником і за певних обставин ієрей діставав високу нагороду. До прикладу, священик 115-ї бригади державного ополчення М. Дебольський не перервав службу, коли ворожий аероплан, що несподівано з’ явився, скинув кілька бомб поруч із солдатами, присутніми на богослужінні. Іноді священики гинули, готуючи поховання воїнів під час бою.
Уперше в історії духовенства російської армії у військову кампанію 1914- 1918 рр. нагороду орденом з мечами отримали кілька архієреїв.
Єпископ Таврійський і Сімферопольський Димитрій (Абашидзе), котрий з 6 травня 1915 р. по 9 квітня 1916 р. виконував обов’язки штатного суднового священика на одному з військових кораблів Чорноморського флоту і був учасником усіх бойових походів76. Єпископ Дмитровський Трифон (Туркестанов), що добровольцем виконував обов’язки благочинного 42-ї піхотної дивізії та обов’язки полкового священика 168-го Миргородського полку77. Єпископ Холм- ський і Люблінський Анастасій (Грибановський) «за доблесну діяльність під час воєнних дій» та вікарій Волинської єпархії, єпископ Діонісій (Валединський) 78. Крім орденів Св. Олександра Невського з мечами архієреї Трифон (Туркестанов), Діонісій (Валединський) та Димитрій (Абашидзе) отримали рідкісні нагороди Відомства протопресвітера – панагії79 на Георгіївській стрічці80.
Подібно до того, як будь-який пересічний солдат під військовим одностроєм залишався просто людиною, яка мала власне розуміння і ставлення до військової кампанії загалом та власного місця в ній зокрема, військові клірики також під ієрейськими