+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
36
Мова:
Українська
на вшанування тезоіме- нитих імператорам святих, на пам’ять про визначні події у житті імператорських родин, на честь подій, пов’язаних з історією установи або закладу, чи з військовими перемогами полків. Військовий храм, будучи культовою спорудою, також служив своєрідним музеєм бойової слави та меморіалом жертвам усіх військових кампаній: на стінах багатьох полкових та училищних церков кріпилися меморіальні дошки з іменами загиблих військовиків. Як правило, офіцерів називали поіменно, солдатів – загальним переліком. Там же зосереджувалися знамена та різноманітні військові реліквії.
Під час військових кампаній полки супроводжували похідні храми. Зазвичай громіздкі та маломісткі розбірні конструкції, що перевозилися у складі обозів, були незручними для проведення богослужінь і ускладнювали оперативні пересування військових підрозділів. Тому на кінець ХІХ ст. полковому духовенству дозволили проводити богослужіння на переносних антимінсах42 і скла- даних престолах, розташованих у спеціально обладнаних палатках. На початку ХХ ст. спеціальна комісія уклала перелік церковного та богослужбового начиння, необхідного для проведення богослужінь у похідних умовах, та визначила правила і порядок розміщення церковних речей у ящик для обозів піхотних і кавалерійських полків43. Загалом же проекти нового типу армійського похідного храму Військове міністерство розглядало аж до 1917 р. включно. Під час війни 1914-1918 рр. журнал «Вестник военного и морского духовенства» постійно подавав на своїх шпальтах оголошення від майстерні інтенданта імператорського двору І. Жевержева про наявність військово-похідних церков з повним комплектом богослужбового начиння у ящику відповідно до вимог, затверджених Військовою радою 26 липня 1912 р. 44. Коштував такий храм у продажу близько 425 руб. і придбати його міг далеко не кожен священик, а державні кошти на розгортання похідних церков при шпиталях або у частинах, сформованих під час війни, не виділялися. Зрештою священнослужителі мусили облаштовувати полкові похідні храми власними силами. Загалом за період Першої світової війни освятили близько однієї тисячі похідних церков45.
Пастирські обов’язки військового священика визначалися насамперед наказами військового міністра і були такими: у точно визначений командуванням час відправляти богослужіння у неділю та святкові дні; за погодженням з командуванням полку у визначений час готувати військовослужбовців до сповіді та прийняття святих Христових Таїн; звершувати таїнства для військових; керувати церковним хором; настановлювати військові чини в істинах православної віри і благочестя; втішати та настановлювати у вірі хворих; ховати померлих; викладати закон Божий та, за погодженням із військовим керівництвом, проводити позабогослужбові бесіди на цю тематику. Проповідувати слово Боже перед вояками душпастиреві належало «усердно и вразумительно... внушать любовь к вере, Государю и Отечеству и утверждать в повиновении властям»46.
Під час Першої світової війни обов’ язки пастиря у діючій армії істотно розширив спеціальною інструкцією останній протопресвітер російської армії і флоту. Г. Шавельський зобов’язав полкового священика: допомагати лікареві перев’язувати поранених; опікуватись винесенням з поля бою убитих та поранених; сповіщати рідних про загибель воїнів; організовувати у своїх частинах товариства допомоги родинам загиблих та інвалідів війни; опікуватися підтриманням порядку на військових могилах і кладовищах; влаштовувати похідні бібліотеки47. До обов’язків шпитального священика належало служити Літургію48 якомога частіше; щодня з антидором49 і хрестом обходити палати поранених, утішаючи та настановляючи. Поза основними обов’язками, у кампанію 1914-1918 рр. ієрей мав збирати відомості про подвиги військовослужбовців своєї частини усіх рангів та критично аналізувати їх50. Військові священики вели й зберігали різноманітну офіційну документацію: описи полкових церков та їхнього майна, прибутково-витратні книги, клірові відомості, сповідальні розписи, метричні книги та звіти про моральний стан війська51.
Масштаби бойових дій на фронтах Першої світової уперше у російській історії примусили державу озброїти й організувати у великі колективи мільйони селян. Воювати за чужі інтереси, віддаючи своє життя та здоров’ я, вони не бажали. Вперте небажання воювати прибирало різноманітні форми: неуважне ставлення до зброї, нанесення поранень самому собі, свідоме порушення дисципліни, масова здача у полон, розмови про необхідність встановлення миру та зміни існуючих порядків, братання з німецькими солдатами, дезертирство.
Забезпечення дисципліни та належного морально-психологічного стану в армії і на флоті у цей період лягло переважно на духовенство і вимагало кро- піткої пастирської праці, проведення регулярної роз’ яснювальної роботи серед солдатів про причини війни, святість військового обов’язку тощо. Відомство головного військового священика вже на 1915 р. склало детальну інструкцію для підлеглого кліру з зазначенням бажаної тематики проповідей та бозабого- службових бесід. Відповідно до неї «Предметами для бесед с нижними чинами должны служить: огромное значение нынешней войны, решающее участие народов; высота воинского служения вообще и в особенности в настоящее время; святость воинского подвига или клятва именем Божиим; преступность нарушенной клятвы и наказание клятвопреступников по суду божескому и человеческому; любовь к Царю и Отечеству; поведение воина, обязанного хранить чистоту души и беречь правду; преступность для воина грабежа, воровства и всякого насилия; преступность добровольной сдачи в плен, наказываемая и здесь на земле жестоким обращением врагов с нашими пленными... и презрение честных граждан к добровольно сдавшимся в плен; преступность саморанения и пр. «52. У брошурі полкового священика Львова «Что должен помнить каждый воин», яка вийшла друком 1916 р., наведено зразки таких бесід: «. Що сказати і як