Православне військове духовенство: відносини з владою на перехресті епох

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

ст. і до 1919 р. зберігаються переважно у Російському державному історичному архіві у Санкт-Петербурзі у фондах канцелярії Св. Синоду (ф. 796) та обер- прокурора Св. Синоду (ф. 797). Документи періоду 1875-1919 рр. знаходяться у фонді Духовного правління при протопресвітері військового і морського духовенства (ф. 806). Це архівні справи, що містять різноманітну інформацію за весь період існування військового і морського священства, як окремої категорії кліру: сповідальні, метричні, клірові відомості, послужні списки особового складу військового та морського духовенства; укази Св. Синоду; журнали засідань Духовного правління при протопресвітері, відомості про військові храми і причти. Послужні списки особового складу пастирів періоду Першої світової війни, справи про нагороди зберігаються у Російському державному військово-історичному архіві у Москві, фф. 2044, 2082, 15566. Частина інформації, що стосується персоналій морського духовенства, – послужні списки, атестації на особовий склад, призначення та нагороди – відклалася у фондах 283 та 417 Російського державного архіву Військово-морського флоту. У Державному архіві Російської Федерації (ф. 3696) зберігається інформація про військове духовенство періоду громадянської війни. Деякі справи, що дотично стосуються даної теми, зберігаються у ф. 3431 серед матеріалів Всеросійського помісного собору18.

Документи, що стосуються історії військового духовенства російської армії та війська УНР періоду 1917-1920 рр., зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ф. 1071 та ф. 1072), Центральному державному історичному архіві у м. Києві (ф. 182). Це документи Ради міністрів українських урядів гетьмана П. Скоропадського та С. Петлюри, Міністерства ісповідань, Військового міністерства при цих урядах, канцелярії Київського митрополита, Всеукраїнського собору.

Отже у контексті дослідження проблеми відносин влади, церкви та суспільства варто подати характеристику цієї категорії православного кліру, хоча б у вигляді короткого загального нарису з акцентом на період 1916-1920 рр., з кількох причин. 1) Кадровий склад Відомства протопресвітера армії і флоту Російської імперії від часів заснування комплектувався переважно з малоро- сійського/українського духовенства. Воєнна кампанія 1914-1918 рр. за масштабами була безпрецедентною в історії людства. «Війна народів» з російського боку не лише озброїла й організувала мільйони селян. Вона «перепустила» через бойові дії і безпрецедентну кількість кліриків – і кадрових військових, і єпархіальних. За підрахунками останнього протопресвітера російської армії і флоту Г. Шавельського їхня кількість становила близько 5 тисяч осіб. Велика війна та армія стали, якщо можна так висловитися, ареною і аудиторією, де відбулося перше велике зіткнення християнства та комуністичної доктрини у її російській радянській формі.

Ліквідацію релігії та церкви на теренах колишньої імперії більшовики почали саме з Відомства протопресвітера армії та флоту: військове священство та їхні родини першими залишилися без засобів до існування. 16 січня 1918 р. наказом Народного комісаріату військових справ «Про розформування усіх управлінь духовного відомства» священнослужителів усіх віросповідань звільнили зі служби та розформували всі управління військового духовенства, припинивши, таким чином, саме існування цього інституту в армії19. Основний документ, що мав визначити подальші стосунки комуністичної держави та церкви, Раднарком ухвалив 20 січня/2 лютого 1918 р., оприлюднивши в «Известиях ВЦИК» 21 січня/3 лютого 1918 р. під назвою «Про свободу совісті, церковні і релігійні товариства». В урядовій «Газете Рабочего и Крестьянского Правительства» від 23 січня/5 лютого 1918 р. цей же документ отримав назву «Декрет Ради Народних комісарів РСФСР про відокремлення церкви від держави і школи від церкви» й став основним законом країни рад у царині відносин держави, церкви та суспільства на весь період існування комунізму в СРСР.

2) Після ліквідації Відомства протопресвітера його кадри повернулися переважно до України. Частина з них увійшла до складу священнодіячів інших православних конфесій України або пішла служити до військових частин, що приєдналися до Білого руху. Інша частина військового кліру від початку революційних подій 1917 р. була ініціатором реформи церковного життя в Україні, тим активним ядром у церкві та війську, яке обстоювало ідею відродження Помісної церкви в Україні20. Митрополит (на той час – архієпископ Волинський – авт.) Євлогій (Георгієвський) пізніше згадував, що у 1917-1918 рр. у Києві українські військові священики приходили «стриженими, голеними, у шинелях та з гвинтівками» на передсоборні наради Всеукраїнського помісного собору та на аудієнції до Київського митрополита Антонія (Храповицького) 21. Бажаючі, з числа колишніх військових панотців, продовжили пастирське служіння у новоствореному українському війську та пізніше розділили долю інтернованого козацтва на еміграції, заснувавши у польському місті Тарнуві під час свого з’їзду українську християнсько-демократичну партію «для впливу в парламенті, серед народу та на державний механізм і соціальну політику». Решта долучилася до процесу відновлення в Україні Помісної церкви. Який відсоток від загальної кількості колишніх військових кліриків приєднався до священнодіячів УАПЦ та їх персональний склад ще належить встановити, адже далеко не всі вони у своїх реєстраційних картках зразка 1923 р. вказували попереднє місце служіння чи згадували свою службу у відомстві протопресвітера армії та флоту і участь у військовій кампанії 1914-1918 рр.

Православне військове і морське духовенство Російської імперії ХІХ – початку ХХ ст. було особливою групою священно- і церковнослужителів з власним управлінням і підпорядкуванням Військовому та Морському відомствам. Органічною складовою російської