Правова танатологія: загальнотеоретичне дослідження

Третій розділ «Напрями танатолого-правових досліджень» складається з чотирьох підрозділів і присвячений аналізові основних танатолого-правових проблем.

У підрозділі 3.1. «Визначення поняття смерті у контексті співвідношення права та танатології» основною метою є визначення смерті, видів і критеріїв смерті, юридизації смерті через право померти легко і гідно, вирішення правових проблем і наслідків констатації смерті людини як юридичного факту. Вирішення цих проблем є «мірилом» об'єму танатологічних прав. Головне, що відрізняє дослідження цієї галузі – це міждисциплінарний підхід, який дозволив розглянути ці проблеми в  біомедично-правовій  площині. Комплексне дослідження  класифікацій смерті людини в медичній науці дало змогу визначити  класифікацію, яка має значення для теорії права, а саме, біологічна (церебральна) смерть, соціальна смерть і також – клінічна смерть, яка визначає об’єм прав лікаря та пацієнта щодо реанімаційних заходів. Доведено, що визначення місця смерті в системі юридичних фактів має певні складнощі. Смерть як юридична подія може характеризуватися як наявністю «вольового критерію», так і його відсутністю. В основі критерію, який дозволяє відрізнити подію від дії, лежить  зв'язок між обставинами (або умовами), за яких виникають, змінюються або припиняються правовідносини, і законом, тобто мова йде про юридичний факт-дію. Але зв'язок може  бути відсутнім і в цьому разі це буде подією. Аналіз основних рис смерті людини в біомедико-правовому контексті дав змогу дійти висновку про те, що смерть людини слід розглядати як процес, що складається із цілого ряду етапів вмирання людини, якщо його  розглядати в медичному аспекті, а для юриспруденції – це є моментом констатації смерті людини як юридичного факту. Сам момент констатації смерті людини визначається досягненнями в біомедицині і біотехнології як чинник, що сприяє подоланню певних етапів вмирання людини. Останнім досягненням в юридичній науці було нормативне закріплення смерті мозку як юридичного факту. Але й на теперішній час, аналізуючи досягнення у сфері біотехнології, зокрема в кріоніці, смерть мозку з позиції визначення моменту констатації смерті людини як юридичного факту визначено теж не стабільним критерієм, оскільки на зміну критерію смерті мозку людини приходить інформаційна смерть (критерії майбутнього). На жаль, в України розвиток біомедицини і біотехнологій відбувається із значним запізненням, що підтверджується  відставанням права у цій галузі і гальмуванням державної реформи у сфері охорона здоров'я.

Для подальшого дослідження проблеми уточнено поняття «смерть людини» у такий спосіб: смерть людини – є явищем онтологічної і гносеологічної сфери, оскільки уявляється і як реально існуючий об'єкт, органічний елемент, структурна організація власне змісту об’єктивної реальності, у тому числі і правової, і як засіб пізнання і тлумачення права, що володіє абстрактно-теоретичним потенціалом дослідження.

У підрозділі 3.2. «Танатолого-правовий ракурс евтаназії» розглянуто основні риси евтаназії, специфікою якого є дослідження цього питання не тільки у правовій площені, але й з точки зору танатології та реаніматалогії, які займаються вивченням процесів вмирання та визначенням меж медичного втручання щодо продовження людського існування. Шляхом порівняння евтаназії із правом на смерть, із самогубством, із вбивством, із правом на полегшення та/або припинення болю визначено основні риси евтаназії. Визначено евтаназію як  форму реалізації права померти легко і гідно, що являє собою, з одного боку, вольовий акт невиліковнохворого та інформованого пацієнта щодо розпорядження власним життям, з урахуванням його психічного стану, а з іншого – дію (бездіяльність) лікаря, спрямовану на виконання волі пацієнта, здійснену у спосіб, що не завдає хворому страждань. Обґрунтовано позицію щодо неможливості існування права на смерть в критичному аспекті. Таке танатологічне право як право померти легко і гідно може реалізуватися лише за допомогою  медичної процедури − евтаназії. 

У підрозділі 3.3.«Правове регулювання посмертного донорства людини» комплексно та міждисциплінарно розглянуто одну з основних проблем  правової танатології і доведено, що визначення смерті людини як юридичного факту має величезне значення для обґрунтування юридичної моделі трансплантології (презумпція згоди, презумпція незгоди і спрощена презумпція), для визначення реанімаційних, медичних і правових заходів щодо здійснення посмертного донорства органів і посмертного донорства анатомічних частин тіла. Із цього випливають проблеми визначення об'єму прав і обов'язків як  донора, так і реципієнта, а також медпрацівників і родичів померлого. Обґрунтовано, що визначення критеріїв смерті людини є вразливим місцем у правовому регулюванні посмертного донорства у зв’язку з відставанням права від біомедичних досягнень. У рамках правової танатології є перспектива вирішення безлічі таких проблем, як: встановлення чітких критеріїв смерті людини з метою удосконалення практики посмертного донорства,  узаконення існуючої на теперішній час практики використання у випадках крайньої необхідності органів, вилучених