Предмет і метод економічної теорії

Соціальний   мінімум,   крім   фізіологічного,   включає   також   затрати   на   задоволення

 

мінімальних  духовних  і  соціальних  потреб,  які  суспільство  визначає  (нормує)  як  такі,  що забезпечують прийнятний для суспільства рівень життя.

Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що проживають у межах фізіологічного мінімуму. Звісно, що найважливіше значення для забезпечення фізіологічного життя людини має харчування.  Чим  вища  частка  затрат  на  харчування  у  загальній  структурі  витрат домогосподарства (сім’ї), тим нижчий його добробут. Це означає, що структура витрат сім’ї є важливим показником економічного розвитку країни. Німецький статистик Ернст Енгель дослідив ще в XIX ст. структуру споживання сімей з різними рівнями доходів і виявив емпіричну залежність, яка потім отримала назву закону Енгеля. Зміст закону Енгеля полягає в тому, що частка національного доходу, витрачена на продукти харчування, є важливим індикатором добробуту. Чим менша ця частка, тим вищий добробут. Зі зростанням доходів домогосподарств частка витрат на харчування зменшується; частки витрат на одяг, житло та комунальні послуги зазнають незначних змін, а частки витрат на задоволення соціальних та культурних благ суттєво зростає.

Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний перехід між різними рівнями споживання. Прожитковий мінімум розділяє сім’ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання — забезпечених та малозабезпечених.

Згідно з Законом України «Про прожитковий мінімум» норматив прожиткового мінімуму

формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення.

Важливу роль в організації відносин з купівлі-продажу робочої сили відіграє держава. У сучасних умовах вона не стоїть осторонь питань функціонування економіки, а постійно втручається в систему суспільного виробництва з метою його регулювання. Однією з форм такого втручання виступає встановлення мінімальної заробітної плати. За своєю соціально-економічною роллю мінімальна заробітна плата призначена для забезпечення мінімальних умов відтворення робочої  сили.  Через  це  вона  не  повинна  бути  меншою  від  встановленого  рівня малозабезпеченості, і в цьому її економічне призначення. Соціальний аспект визначення мінімальної заробітної плати відображає проблему розподілу національного доходу. Держава забезпечує найманим робітникам право на його певну частину і гарантує цю частину у вигляді мінімальної заробітної плати.

Уперше питання про мінімальну заробітну плату виникло в Новій Зеландії та Австралії на рубежі ХІХ-ХХст. На міждержавному рівні цей процес набуває законодавчого оформлення тільки з 1928 р., коли Міжнародна організація праці (МОП) приймає конвенцію №26 «Про створення процедури   встановлення   мінімальної   заробітної   плати»,   а   в   1970   р.   —   Конвенцію   про встановлення рівня мінімальної заробітної плати з урахуванням особливостей країн. У деяких країнах, наприклад, у Франції, Іспанії, Нідерландах та інших, мінімальна заробітна плата встановлюється централізовано. У деяких с Данії, Італії, Німеччині — децентралізовано.

Слід підкреслити, що мінімальна заробітна плата визначається у формі погодинної оплати для працівників або помісячних окладів для службовців. Це означає, що найманий робітник може отримувати заробітну плату і нижче рівня мінімальної заробітної плати. Такі умови стають реальністю тоді, коли робітник зайнятий неповний робочий тиждень або неповний робочий день.

У кожній країні існує власне законодавство стосовно мінімуму заробітної плати. Воно відображає, перш за все, національні особливості розрахунку прожиткового мінімуму.

Значною мірою рівень мінімальної заробітної плати залежить і від усієї системи соціально- економічних відносин, що складаються в тій чи іншій країні. Зрозуміло, що там, де профспілки мають суттєвий вплив на розвиток суспільства, можливості найманих працівників щодо захисту своїх прав, що відображаються в рівні мінімальної заробітної плати, будуть більшими, ніж у країнах з нижчим рівнем організації профспілкового руху.

Особливості встановлення і контролю за рівнем мінімальної заробітної плати досить часто відображаються і в межах дії законів про цей рівень заробітної плати. Так, у деяких країнах,

 

скажімо, у США, частина найманих робітників залишається поза межами дії цього закону.

Виступаючи конкретною державною соціальною гарантією, вона є обов’язковою для підприємств будь-якої форми власності. її рівень, згідно з чинним законодавством, визначається з урахуванням таких чинників:

 вартісної величини, мінімального споживчого кошика;

 загального рівня середньої заробітної плати;

 продуктивності суспільної праці;

 рівня зайнятості.

При цьому Закон України «Про оплату праці» фіксує як необхідну залежність між межею малозабезпеченості і мінімальною заробітною платою. Ця залежність полягає в тому, що розмір заробітної плати не може бути нижчим за вартісну межу малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Інфляційні процеси призводять до неперервного зменшення реальної заробітної плати. Протилежний процес — перегляд мінімальної заробітної плати — є досить складним і повільним. Ця проблема частково вирішується за рахунок індексації заробітної плати. Разом з тим, цей метод створює певну проблему:   індексація заробітної плати зменшує стимули до високоефективної організації трудової діяльності, тому в деяких країнах Заходу сьогодні від індексації відмовляються.

Мінімальна заробітна плата тісно пов’язана з визначенням прожиткового мінімуму. Він у різних країнах визначається по-різному. Так, в одних країнах цей мінімум включає лише ті матеріальні блага, що необхідні для фізичного існування людини. В інших прожитковий мінімум включає  і  витрати,  необхідні  для  задоволення  всіх  тих