Предмет і метод економічної теорії

 

4.Сімейні доходи, їх джерела та напрямки використання. Персональний розподіл доходів та його державне регулювання.

 

Сімейний дохід — сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв’язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних,  економічних  та  духовних  потреб  індивідів,  сім’ї.  Сімейний  дохід  —  економічна основа відтворення сім’ї.

Доходи населення в ринковій економіці виконують такі функції:

1)добробуту — забезпечують певний рівень життя населення;

2)        мотиваційну  —   сприяють   ефективному  включенню   до  виробничого   процесу шляхом створення системи нових стимулів;

3)        соціальну — формують відповідну якість життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантії та забезпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав люди- ни, природно-кліматичні умови і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й можливості його ефективного використання, а також суб’єктивні відчуття спокою, комфортності та стабільності.

Є різні джерела формування сімейних доходів:

         власність на ресурс «праця», який не має відособленого від власника існування і забезпечує доходи у формах: заробітна плата, доходи від особистого підсобного господарства, від індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, нормальний прибуток підприємця, гонорари;

          власність на ресурси, що мають відокремлене від їх власника існування, забезпечує такі форми доходів: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо;

  трансферти — це виплати, які здійснює держава або підприємець і за які платник не отримує товари чи послуги. До трансфертів відносять допомогу у зв’язку з безробіттям, пенсії,

 

виплати у зв’язку з непрацездатністю, субсидії на освіту тощо. З розвитком суспільства трансфер- тні платежі стають все вагомішою частиною доходу домашніх господарств;

 інші джерела (спадщина; дарування; виграші і т. ін.)

За  ресурси,  які  домашні  господарства  постачають  на  ринок  ресурсів,  вони  отримують певне  відшкодування.  Перш  за  все,  це  виручка  за  реалізований  товар  (робочу  силу).  Вона виступає у формі заробітної плати, рівень якої визначається дією закону вартості і тими загальни- ми умовами, за яких здійснюється відчуження цього товару (кон’юнктура на ринку праці, ступінь організованості продавців робочої сили і роботодавців, ступінь і форми втручання держави в процеси функціонування ринку праці тощо).

Заробітна плата є основним джерелом доходу для переважної частини населення, бо в розвинутих країнах частка найманих працівників становить 85—90 %. У загальній сукупності доходів домашнього господарства заробітна плата коливається в межах від 2/3 до 3/4 доходу.

Окрім доходу, який являє собою гроші або продукти, тобто має натуральну форму, сімейне господарство володіє і певним майном. Майно — це уречевлена вартість у вигляді матеріальних об’єктів, як то власний будинок, автомобіль, меблі і т. ін., а також у вигляді фінансових активів, що мають форму готівки, рахунків в ощадних установах, акцій тощо. Наявність майна і його розміри відіграють важливу роль, принаймні з двох позицій.

По-перше,   його   розміри   і   структура   суттєво   впливають   на   витрати   домашнього господарства (для його утримання) і на доходи в тій частині, в якій вони можуть бути джерелом певних доходів.

По-друге, розміри нагромадженого майна можуть стати основою для трансформації домашнього господарства як структури, яка функціонує для задоволення потреб його членів у підприємницьку структуру. Це надзвичайно важливо враховувати в тому плані, що підприєм- ництво повинно постійно поповнюватись.

Персональний розподіл доходів — це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім’ями  або  домогосподарствами.  Аналіз  персонального  розподілу  доходів  дає  можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей.

Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів: 1) розмір грошових доходів членів сім’ї;  2)  наявність  чи  відсутність  безплатних  і  пільгових  благ;  3)  рівень  цін  на  споживчі економічні блага; 4) обсяг податків; 5)наявність чи відсутність безробітних у сім’ї; 6)ступінь соціальної захищеності; 7) тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі; 8) наявність чи відсутність доходів від власності, що функціонує незалежно від власника; 9) наявність та число утриманців тощо.

Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:

       придбання економічних благ довгострокового користування (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на освіту, довгострокове страхування життя тощо);

          придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг з охорони здоров’я, транспортних та інших послуг);

 сплата податків та обов’язкових неподаткових платежів;

          придбання  цінних  паперів,  нерухомості  та  іншого  майна  з  метою  збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти;

 інші витрати.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.

Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найнагальніших фізіологічних та фізичних потреб, включаючи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспортних і т. ін.) практично виключаючи придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіологічний мінімум сім’я живе короткий час, і вона має необхідне житло, одяг, взуття та інші необхідні