Предмет і метод економічної теорії

MRPL = MRCL = W.

Крива MRPL   є кривою попиту на працю, оскільки кожна точка цієї кривої показує обсяг

праці, залученої підприємством за даної  ставки заробітної плати.

У ринковій економіці попит на працю (або на будь-який інший ресурс) залежить від продуктивності. У цілому чим вища продуктивність праці, тим більший попит на неї. Висока чи низька продуктивність праці, включаючи її граничну продуктивність, залежить від якості затраченої праці, кількості та якості факторів виробництва, що взаємодіють, та рівня використання технічних знань. У свою чергу якість праці залежить від грамотності, освіченості, навченості та кваліфікованості робітників. Країна з малоосвіченими робітниками не спроможна освоїти сучасні технології, що вимагають використання комп’ютерів і складної техніки.

На продуктивність праці впливають також кількість і якість факторів виробництва, що взаємодіють. Розвинуті країни нагромадили значні запаси високопродуктивних засобів і знарядь праці в промисловості, будівельному комплексі, на транспорті, в освіті й науці, в інших галузях виробництва. Бідні країни цього не мають. Велике значення для рівня і динаміки продуктивності праці мають прогресивні технології, форми власності та методи управління. Країна може мати значні ресурси і високоосвічених робітників, але слабий менеджмент, низьку виконавчу та технологічну дисципліну. Останні фактори знижують рівень продуктивності праці в країні.

Зрештою, поєднання вищої якості робочої сили і праці, нагромадження капіталу і науково- технічного прогресу веде до значного підвищення продуктивності праці й попиту на працю. На цьому матеріальному підґрунті зростає й заробітна плата.

 

Пропозиція праці. Праця — це ресурс, який займає особливе місце на ринку ресурсів у зв’язку з тим, що доходи від цього ресурсу є домінантними для найчисленнішої соціальної групи населення в будь-якій країні світу. Особливість ресурсу «праця» полягає в тому, що це єдиний ресурс,  який  не  має  відособленого  від  власника  цього  ресурсу  існування.  Це  означає,  що власником здатності до найманої праці є індивід. Саме він вільний обирати сферу застосування своїх трудових здібностей. Для спрощення аналізу абстрагуємось від того, що праця може бути переважно розумовою чи фізичною, простою чи складною, кваліфікованою чи некваліфікованою, престижною чи непрестижною і т. ін. І припустимо, що є тільки один вид однорідної праці. За такої передумови вибір найманого працівника стосовно того, на який час він віддасть підприємцю в користування свої здібності і скільки часу залишить для дозвілля, визначається величиною реальної ставки заробітної плати (ціни праці).

Крива індивідуальної пропозиції праці може мати різні конфігурації (рис. 10.1а, б). Рис.

10.1а  ілюструє  ситуацію,  за  якої  нижньою  межею  ставки  реальної  заробітної  плати,  за  якої наймані працівники погоджуються пропонувати свої послуги, є (W/P)0. Крива SL1  має висхідний нахил, це означає, що у найманих працівників є бажання пропонувати більше праці у міру зростання ставки заробітної плати. На рис. 13.3б зображена крива пропозиції SL2 складної кон- фігурації. За відносно низьких ставок реальної заробітної плати (від (W/Р)0  до (W/P)N) крива SL2 має висхідний нахил. Починаючи зі ставки, що перевищує (W/P)N, працівник скорочує про- позицію своєї праці.

 

 

 

 

 

Рис. 10.1. Криві індивідуальної пропозиції праці

 

Так відбувається тому, що найманий працівник, пропонуючи свою працю на ринку, мусить здійснити вибір між зростанням доходу і збільшенням часу дозвілля. Якщо, наприклад, ставка заробітної  плати  дорівнювала  35  грн.  за  годину  і  працівник  за  8-годинний  робочий  день отримував зарплату в 280 грн., то при зростанні ставки з 35 грн. до 40 грн. працівник за 7 годин отримає ті самі 280 грн. заробітної плати. Окрім того, він отримає додатково 1 годину дозвілля. Але така поведінка найманого працівника не обов’язкова. Залежно від сімейного стану, стартових економічних умов індивіда, його пріоритетів у системі цінностей тощо одні індивіди будуть збіль- шувати пропозицію праці зі зростанням ставки заробітної плати, інші почнуть зменшувати її, віддаючи перевагу збільшенню вільного часу.

Сучасна економічна теорія вважає вільним увесь час, який не використовується в межах ринкового сектору економіки. Таким чином, вільний і робочий час є альтернативами для найманого  працівника.  Збільшення  робочого  часу  дає  можливість  більше  заробляти,  а  отже,

 

більше споживати економічних благ, але це зростання споживання здійснюється за рахунок скорочення часу дозвілля, оскільки чим вищою є ставка заробітної плати, тим дорожчою є кожна година дозвілля. Наприклад, якщо індивід “А” має годинну ставку в 50 грн., а індивід “В” — в 150 грн., то кожна вільна від роботи в ринковому секторі економіки година дозвілля коштує індивіду “В”  втричі  дорожче,  ніж  індивіду “А”.  Тому  індивід  “В”  важче  відмовляється  від  роботи  за наймом. Така поведінка пояснюється ефектом заміщення вільного часу на користь робочого (пропозиції праці) у зв’язку зі зростанням ставки заробітної плати.

З іншого боку, є і протилежний ефект — ефект доходу, зміст якого полягає в тому, що при зростанні ставки заробітної плати пропозиція праці зменшується. Пояснюється дія цього ефекту тим, що вища ставка заробітної плати дає змогу отримати вищий дохід за менших затрат робочого часу.

Зрозуміло, що ефект доходу може превалювати за надвисоких ставок заробітної плати, а ефект заміщення властивий для переважної більшості категорій найманих працівників. Тому найпоширенішою є крива