Предмет і метод економічної теорії

А' = (К+Р  ̶                                                                                                Л)/ (К• п) • 100 %

де А' — норма амортизації; К — початкова вартість основного капіталу; Р — затрати на ремонт  обладнання;  Л  —  ліквідаційна  вартість  основного  капіталу;  п  —  нормативний  строк служби основного капіталу.

Інтенсифікація виробництва у країнах з розвиненою економікою призводить до втрат амортизаційним фондом функцій фінансування відновлення основного капіталу в межах простого відтворення. За сучасних умов амортизаційні відрахування перетворюються на одне з найважливіших джерел нагромадження, виконуючи функції, аналогічні тим, які притаманні капіталізованій частині прибутку.

До основних методів амортизації належать:

1.  Метод  прискореної  амортизації  —  така  система  її  нарахування,  за  якої  протягом перших років чи всього амортизаційного періоду забезпечується випереджальне зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань порівняно з реальними темпами втрати споживчих властивостей і вартості засобів праці. У цьому випадку використовують: 1) незмінну річну норму амортизації відносно залишкової вартості засобів праці, яка поступово зменшується;

2)  поступове  скорочення  річних  норм  амортизації  відносно  початкової  вартості  основного капіталу в міру подовження строків його функціонування. Прискорена амортизація активізує виведення з експлуатації фізично зношеного і морально застарілого устаткування і дає змогу динамічно підходити до відтворення основних засобів з урахуванням фактора часу та тенденцій розвитку науково-технічного прогресу.

2. Метод рівномірної амортизації — така система її нарахування, за якої протягом економічно раціонального строку служби засобів праці забезпечується рівність нагромадженої суми амортизаційних відрахувань та реальних темпів втрати споживчих властивостей і вартості цих засобів праці. Аналіз проблем рівномірної амортизації свідчить про неможливість точного розрахунку її параметрів для конкретного засобу праці. При  використанні звичайного рівномірного методу нарахування амортизації ігнорують нерівномірність щорічного спрацювання елементів основного капіталу протягом строку їх служби. Тому з певним допущенням методом не прискореної амортизації прийнято вважати прямолінійний метод, згідно з яким амортизація нараховується пропорційно календарному часу використання засобів праці. Водночас необхідно зазначити, що прямолінійний метод нарахування може бути як неприскореним (при збігові амортизаційного періоду з економічно раціональним строком служби), так і прискореним (якщо ця умова не виконується).

Державна  амортизаційна  політика  є  важливим  чинником  активізації  інвестиційної

 

діяльності підприємств за умов ринкової економіки. Практика свідчить, що уряди розвинених країн світу активно використовують прискорену амортизацію та амортизаційні пільги з метою регулювання швидкості обороту основного капіталу, інтенсифікації процесу його відтворення, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, стимулювання нововведень і зростання конкурентоспроможності національних підприємств. Так, у 1977 р. Міністерство міжнародної торгівлі і промисловості Японії скоротило терміни амортизації факсимільних апаратів з 10 до 5 років, спонукаючи користувачів купувати досконаліші моделі. Аналогічна ситуація виникла у

1978—1979 рр. у сфері робототехніки, коли були скорочені терміни амортизації високопродуктивних апаратів і покупці могли протягом першого року експлуатації обладнання списати 25 % його вартості.

 

 

 

ТЕМА  8. КАПІТАЛ СФЕРИ ОБІГУ

 

1.Торговельний капітал та торговельний прибуток. Товарна біржа.

2.Позичковий капітал і відсоток. Банківська система.

3.Акціонерний капітал. Цінні папери та фондова біржа.

 

 

 

1.Торговельний капітал та торговельний прибуток. Товарна біржа.

 

У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігравати самостійну функцію життєзабезпечення   суспільства   через   надання   певних   послуг   споживчого   і   виробничого характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності. Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів.

Торговий капітал історично передує капіталістичному способу виробництва. Він існував у рабовласницькій і феодальній формаціях і виступав як незалежна і самостійна форма капіталу. Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістичних формаціях. Він був тією ланкою, що забезпечувала економічний зв’язок між виробниками і споживачами. Торговий капітал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвиткові ринку. Торговий капітал концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.

З розширенням виробництва для реалізації товарів стає необхідним досить розвинутий ринок. Промисловець повинен більш чітко стежити за складним механізмом обігу, ураховувати стан ринку та динаміку цін, тримати торгових агентів тощо. Усе це вимагає додаткових витрат. Тому  створюється  необхідність  в  особливій  групі  капіталістів,  які  використовували  б  свої капітали виключно для обслуговування обігу промислового капіталу, — в торговцях. Промисловець тепер уже може не займатися реалізацією, доведенням товару до споживача. Цією справою займається торговець. Виникає поділ праці між промисловим і торговим капіталом, між промисловцем і торговцем. Функціонування торгових підприємств вимагає залучення ресурсів у формі капіталу, праці, підприємницького таланту, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмін від сфери виробництва.

Витрати підприємства сфери обігу, пов’язані з реалізацією продукції, називаються витратами  обігу.  Витрати  обігу  поділяються  на  постійні  і  змінні,  зовнішні  і  внутрішні, економічні і бухгалтерські. Підприємницька діяльність передбачає