Предмет і метод економічної теорії

 

та суму векселя.

2. Банківський кредит — найпоширеніша форма кредиту. Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Кредитором є банк, а позичальником — домогосподарства, підприємницький і державний сектор. Мета банківського кредиту — отримання прибутку з позик. Банківський кредит не має цільового обмеження. Банківський кредит — це форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського відсотка.

Банківський кредит, у свою чергу, класифікується за такими ознаками:

—         залежно від забезпечення — незабезпечений (бланковий) та забезпечений (векселем, майном чи цінними паперами);

—       за строками погашення — онкольний (погашається на першу вимогу банку); короткостроковий (до 1 року); середньостроковий (від 1 до 3 років); довгостроковий (понад 3 роки);

—за ступенем ризику — стандартний і з підвищеним ризиком;

—за   способом   погашення   кредиту   —   кредит,   що   погашається   в   розстрочку

(поступово, частинами), на. одноразового погашення;

—       за методом стягнення банківського процента — процент стягується в момент отримання  кредиту,  під  час  його  повного  повернення  або  однаковими  частинами  впродовж терміну кредиту.

—         за методом надання — кредит, що надається на підставі індивідуальної угоди між позичальником і банком, та кредит, що надається у межах попередньо встановленого банком ліміту кредитування для певного позичальника (згідно з відкритою кредитною лінією).

Сучасній економіці властиве переплетення комерційного та банківського кредитів.

3. Споживчий кредит надається банками, фінансово-кредитними установами і торговими підприємствами приватним особам для оплати товарів довгострокового користування — холодильників,  пральних  машин,  телерадіоапаратури,  меблів,  автомобілів  тощо.  Споживчий кредит існує у двох формах: комерційного (купівля товарів у розстрочку) та банківського (грошова позика в банку для купівлі товарів довгострокового використання). Позичковий процент за цією формою кредиту досить високий.

4. Іпотечний кредит — довгострокова позика під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель). Його надають переважно спеціалізовані іпотечні банки під заставу нерухомого майна. У випадку несвоєчасного повернення кредиту позичальник втрачає заставлене нерухоме майно, і воно переходить у власність банку.

5. Лізинговий кредит — відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

6. Ломбардний кредит — короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту. Вартісна оцінка застави повинна перевищувати суму кредиту. Якщо кредит повертається своєчасно зі сплатою відсотка, позичальник залишається власником заставленого майна. Якщо кредит не повертається в строк, право власності на заставлене майно переходить до кредитора, який, реалізуючи майно, утримує суму боргу та відсоток.

Сучасною формою ломбардного кредиту є банківський кредит під заставу депонованих у банку цінних паперів.

7. У Державних позиках позичальником є держава, а кредитором — населення і приватний

 

бізнес.

 

 

8. Міжнародний  кредит — між державами в грошовій або товарній формі.

Кредитна  система  складається  з  двох  структур  (підсистем)  —  1)  функціональної

 

структури — системи кредитних відносин, принципів і форм кредитування; 2) інституціональної структури  — сукупності кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування.

У  загальному вигляді  інституціональну структуру можна представити таким чином:  1)

 

центральний банк; 2) комерційні банки; 3) спеціалізовані банківські установи (іпотечні, зовнішньоторговельні,   ощадні   банки   тощо);   4)   небанківські   фінансово-кредитні   установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т. ін.).

Банк — це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.   Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в банківську систему — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму. Банківська  система  країни  включає:  1) центральний  банк;  2) комерційні  банки,  у  тому  числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки. Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринкової системи. Основне призначення банків — посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.

І. Центральний банк — це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує. Головне завдання