Предмет і метод економічної теорії

Звідки ж беруться тимчасово вільні грошові засоби, що створюють матеріальну основу кредитних відносин?

1.Джерелом кредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообігу промислового та торговельного капіталу. Таке вивільнення зумовлене:

а) характером обороту основного капіталу, який переносить свою вартість на заново створювані продукти й повертається до підприємця частинами, а використовується за цільовим призначенням  (на  оновлення  основного  капіталу)  тільки  після  закінчення  амортизаційного періоду;

б)характером обороту оборотного капіталу. Так, заробітна плата видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці повертаються підприємцю з кожною партією реалізованого товару (послуги). Крім того, між реалізацією товарів і закупівлею нових матеріалів, сировини тощо  теж  проходить  певний  проміжок  часу,  в  який  відбувається  нагромадження  тимчасово вільних грошових засобів;

в)акумуляцією частини прибутку на розвиток та модифікацію виробництва, вирішення певних соціальних завдань. Протягом певного періоду часу ця частина прибутку має цільове призначення і використовується як тимчасово вільний грошовий фонд.

2.Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бюджетних засобів, цільових фондів та резервів.

3.Третім джерелом тимчасово вільних грошових засобів є грошові доходи і заощадження домашніх господарств.

Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні

— з іншого, зумовлюють об’єктивну необхідність існування кредиту.

Кредит виконує такі функції: 1) акумулює і мобілізує грошовий капітал; 2) перерозподіляє грошовий   капітал;   3)   сприяє   скороченню   витрат   обігу;   4)   прискорює   концентрацію   і централізацію капіталу; 5) є інструментом регулювання економіки.

Позичковий капітал сфери обміну та установи, що здійснюють його функціонування посідають чільне місце в інфраструктурному забезпеченні ринку. Позичковий капітал сфери обігу

— це грошовий капітал, що надається в позику його власником іншому власнику-підприємцю на певний час, на умовах повернення, за плату у вигляді процента. На відміну від лихварської

 

позики грошовий капітал є позичковим у руках кредитора (власника грошей) і промисловим та торговельним — у руках промисловця і торговця. Загальна формула руху позичкового капіталу Г — Г´. Позичковий капітал у формі грошового обслуговує промисловий і торговельний капітал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає. Прибуток як надлишок зверх авансованої вартості створюється у виробничій сфері. У цій сфері за рахунок капіталізації прибутку відбувається збільшення маси капіталу. Оскільки грошовий позичковий капітал бере участь у створенні надлишку зверх авансованої вартості, то його власник одержує певну частку прибутку у формі процента. Підприємець сфери виробництва «ділиться» часткою прибутку з кредитором, використовуючи його грошові кошти як виробничий ресурс—капітал. У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал-власність і капітал-функція, що приносить доходи у формі відповідно позичкового процента і підприємницького прибутку.

Позичковий процент — це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнтові), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у процентах до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень процента залежить від розміру позик, строків, їх забезпечення,  форми  кредитування  і  ступеня  кредитних  ризиків.  Норма  (ставка)  процента являє собою відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу. Норма процента в умовах досконалої ринкової конкуренції не може бути вищою від норми прибутку, яка забезпечується використанням позичкового капіталу. Ставка відсотка як плата за користування  позичковим  капіталом  є  його  ціною,  а тому,  як  ціна на  будь-який  товар  на ринку, він залежить від попиту і пропонування на позичковий капітал.

Отже,   прибуток   на   позичковий   капітал,   який   створюється   у   сфері   виробництва, розпадається на дві частини: на процент, що виступає у формі плати за капітал як ресурс, і цю частину отримує капіталіст-власник; на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст- функціонер за виробниче використання цього ресурсу.

Організація кредитних відносин будується на додержанні принципів повернення, строковості, матеріального забезпечення, платності.

1.Обов’язковість повернення кредиту. Тимчасове вивільнення грошових засобів робить можливим тільки тимчасове кредитування їх і передбачає обов’язкове повернення кредитних ресурсів.

2.Платність. Якби кредитор не мав прибутку від того, що він надає в тимчасове використання свої вільні грошові засоби, він би не ризикував ними і не позичав би їх. Платою позичальника за право тимчасового використання не свого (позиченого) капіталу є позичковий процент, який є для нього витратою. Для кредитора ж процент за кредит є платою за те, що він ризикує своїм грошовим капіталом, який надає в позику.

3.Строковість.   Позика   має   бути   повернена   позичальником   кредиторові   у   строк, визначений кредитною угодою.

Історично першою суспільною формою кредиту вважають лихварський капітал. В умовах розвиненої ринкової економіки впродовж тривалого еволюційного розвитку кредит набув найрізноманітніших форм. Розглянемо найважливіші з них, зауваживши при цьому, що класифікація кредиту залежить від критерію, покладеного в її основу.

За суб’єктами кредитних відносин, об’єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового відсотка розрізняють:

1. Комерційний кредит — надається одним підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Об’єктом