Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

за видобутком вугілля – 12, 4; 6 і 7 разів; за виробництвом чавуну – 6, 6; 3, 9 і 1, 6 рази; за виробництвом сталі – 6, 3; 7 і 1, 9 раза. Для економіки Франції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. На початок XX ст. лише 30% підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600-700, а в 1907 p. – 1000 нових компаній. Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XYX ст. Так, в 1876 p. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 p. – цукровий картель. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній, металургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобудуванні. Винятково високими були темпи концентрації банківського капіталу. За 1870-1909 pp. три банки «Ліонський кредит», «Національна облікова контора», «Генеральне товариство» збільшили обсяг капіталів в 4, 4 раза, вкладів – у 10, 2, кількість відділень – у 19, 2 раза. Загальна сума банківського капіталу досягла в 1914 p. 11 млрд фр. Головним центром фінансового капіталу був Французький банк. І Однак діяльність банків була спрямована не на інвестиції | у промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Капіталовкладення всередині країни щорічно зростали на Й 1%, експорт капіталу – на 3%. Перед війною обсяг експортованого капіталу був в 1, 6 раза більший, ніж капіталовкладення в національну промисловість і торгівлю. 6. 5. Маржиналізм. Формування неокласичної теорії В ІІ пол. ХІХ ст. зразу декілька вчених (австрієць Менгер, англієць Джевонс, швейцарець Вальрас) практично одночасно і незалежно один від одного звернулися до аналізу так званих “граничних величин”: граничної корисності, граничної продуктивності та ін. Через декілька десятиліть, завдяки перш за все А. Маршаллу, граничний аналіз впевнено входить в економічну науку, використовуючись як на мікрорівні (теорія вартості і ціни, теорія фірми), так і на макрорівні (теорія процента, загальна рівновага). Таким чином протягом останніх тридцяти років ХІХ ст. класичну політекономію поступово змінює маржинальна економічна теорія. Ця зміна була закономірною, вона стала наслідком прогресу в природничих і гуманітарних галузях наук і особливо в економіці, яка все впевненіше набирала ознак монополістичного типу господарювання. Основною ідеєю маржиналізму стало дослідження граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи в масштабах фірми, галузі (мікроекономіка), а також всього народного господарства (макроекономіка). В основі маржиналізму лежить теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно-необхідними затратами праці, а ступенем корисності його (товару) для споживача, або ж ступенем насичення потреби в ньому. Гранична корисність – це здатність задовільнити найменш інтенсивну потребу, або ж – це додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги. Поки в Європі вчені-економісти в більшості своїй займалися історико- господарськими проблемами, захоплювалися соціалістичними ідеями, в економічній теорії в останній третині ХІХ ст. пройшов переворот, названий “маржинальною революцією”. В ній можна виділити два етапи. Перший етап охоплює 70-80-ті рр. ХІХ ст. і пов’язаний з іменами К. Менгера, У. Джевонса та Л. Вальраса. Саме на цьому етапі центральне місце займала теорія граничної корисності, а сама оцінка корисності товару визнавалася психологічною характеристикою з позиції конкретної людини. Тому перший етап “маржинальної революції” має назву “суб’єктивного напряму”. Другий етап маржиналізму припадає на 90-ті рр. XIX ст. і з цього часу маржиналізм стає популярним і пріоритетним у багатьох країнах. Головне досягнення маржиналістів на цьому етапі – відмова від суб’єктивізму і психологізму 70-х рр. В результаті представники другого етапу маржинальної революції стали розцінюватися як наступники або спадкоємці класичної політекономії і стали називатися “неокласиками”, а їх теорія – “неокласичною”. Найбільший внесок на даному етапі внесли англієць Маршалл, американець Кларк та італієць Парето. Таким чином, суть маржинальної революції полягала в тому, що поняття граничної корисності та інших граничних величин (граничні витрати, гранична продуктивність, гранична схильність до чогось) дозволили створити новий інструмент аналізу економічної реальності, який використовує математичний аналіз. Якщо в центрі класичної теорії стояло завдання вивчення зростання суспільного багатства, яке залежить від темпів накопичення капіталу і від темпів приросту населення, то в центрі маржинальної теорії стояло завдання дослідження поведінки окремої фірми, яка максимізує свій прибуток і поведінки окремого споживача, що максимізує свою корисність від придбання споживчих благ. Інакше – в маржиналістському підході головним вважається вивчення взаємного зв’язку між даними цілями і даними обмеженими засобами, які допускають альтернативні способи їх використання і ставлять питання про їх оптимізацію. А. Курно – засновник математичного напряму в економічній науці. Проте, слід зауважити, найвагоміша праця Курно “Математичні основи теорії багатства” (1838) не принесла йому успіху при житті, не знайшовши визнання у сучасників. У цій праці Курно, опираючись на аналіз функціональних залежностей, сформулював поняття економічної рівноваги, ввів у науковий обіг поняття функції попиту та ін. Г. Госсен у своїй книзі “Розвиток законів суспільного життя і правила людської діяльності, що випливають з них” (1854) сформулював ряд закономірностей, названих пізніше законами Госсена. 1-й Госсена – закон насиченості потреб: по мірі збільшення кількості товару його корисність зменшується. Або ж: бажаність даного блага зменшується із збільшенням його споживання (по мірі насичення потреби в ньому).