Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

виробництва. Рікардо систематизував теорію ренти. Англійський вчений, на відміну від фізіократів, які вважали, що рента є даром природи, доводить, що природа у створенні ренти не бере участі і не визначає рівень цін. Джерелом ренти є не родючість землі, а праця робітників, зайнятих у сільському господарстві. Вартість хліба та іншої сільськогосподарської продукції визначається затратами праці на відносно гірших ділянках землі. Це регулююча ціна, за нею продається продукція (однакової якості), яка отримується і на гірших, і на середніх, і на кращих землях. Але на землях більш родючих утворюється надлишок продукції, який і є джерелом рентного доходу власника землі. Що стосується теорії заробітної плати, то він розмежовує природну і ринкову ціну праці. Під природною ціною праці він розуміє величину заробітку, яка дасть змогу робітникові утримати себе і сім’ю. Ринкова ціна праці коливається навколо її природної ціни і залежить від реального співвідношення попиту і пропозиції на працю. На думку Рікардо рівень заробітної плати повинен дорівнювати фізичному прожитковому мінімуму. Рікардо сформулював «закон падіння норми прибутку». Його сутність така: падіння продуктивності праці сільськогосподарського виробництва призведе до зростання цін на продукти харчування і зростання мінімальної заробітної плати, яка становитиме більшу частину вартості продукції, а отже, норма прибутку буде знижуватися. На думку Рікардо, рента – це надлишок вартості над середнім прибутком, який утвориться за рахунок різної родючості та місцеположення земель. Підставою для отримання ренти є власність на землю. 5. 4. Еволюція класичної політекономії в І пол. ХІХ ст. Завершення класичної традиції Універсальність та космополітичність вчення Сміта забезпечувало можливість використання його в будь-якій країні, а особливості економічного розвитку кожної з них сприяло тому, що класичні ідеї адаптувалися різними авторами для вирішення теоретичних і практичних проблем власних країн. Найбільш інтенсивне теоретичне і практичне застосування знайшли смітівські теорії в Англії і Франції – країнах, де з кінця 18 і до середини 19 ст. завершився промисловий переворот і відбувся перехід до індустріального виробництва. Точніше – в названих країнах формується ринкова система, інфраструктура ринкового суспільства. Таким чином, якісні зміни в економіці, що зумовили небувало високі темпи економічного розвитку, які мали основою лібералізацію економіки, були свого роду підтвердженням ідей А. Сміта. Т. Мальтус – видатний представник англійської класичної школи, відомий насамперед завдяки своїй праці “Дослід про закон народонаселення”, в якій аналізує закономірності і взаємозалежності економічного і демографічного процесів. У своєму вченні Мальтус виходить з таких основних положень: 1) суспільство перебуває у стані рівноваги, коли кількість споживчих благ відповідає кількості населення; 2) при порушенні цієї рівноваги в суспільстві починають діяти сили, які повертають його до рівноважного стану; 3) існує закон народонаселення, згідно якого і населення, і предмети споживання та продовольство за відсутності перешкод зростають безмежно. Але швидкість зростання населення вища, ніж швидкість збільшення кількості продуктів харчування. Погоджуючись із Смітом і Рікардо в тому, що людські ресурси є одним із найважливіших факторів економічного розвитку, Т. Мальтус вказує на необхідність їх якісного відтворення. У зв’язку з цим він різко засуджує державні програми підтримки бідноти. Важливо, що вчений передбачає, що у перспективі може виникнути проблема реалізації, оскільки споживання робітників та капіталістів виявиться недостатнім, щоб поглинути всю вироблену продукцію. Мальтус вказує на необхідність зміцнення у суспільстві класу “невиробничих споживачів”, до яких відноситься земельна аристократія, військові, чиновники, судді, священики, лікарі, вчителі. Саме завдяки цьому “невиробничому” класу кризи перевиробництва, які виникають через “недоспоживання”, носять тимчасовий, короткотерміновий характер. У створенні багатства нації Ж-Б. Сей вирішального значення надавав промисловості, машинному виробництву, технічному прогресові. Головною діючою особою економічного розвитку, тобто рушійною силою в суспільстві він проголосив підприємця – активну, цілеспрямовану і освічену людину, прогресивного промисловця, землероба чи ділову особу, яка комбінує фактори виробництва з метою створення продукту для задоволення потреб споживачів. Сей є автором трьохфакторної теорії вартості. Відомо, що в суспільному виробництві взаємодіють три головних фактори – земля, праця, капітал. Кожен з цих факторів виробництва породжує відповідний дохід: землевласник отримує земельну ренту, найманий працівник – заробітну плату, прибуток отримує капіталіст. На думку Сея, вартість товару не є результат затраченої праці, а є похідною від кожного з факторів. Кожен з них має властивість створювати вартість: земля є матеріальною основою створюваного продукту, вона є першоосновою вартості; праця перетворює, переробляє природну форму матеріалу; капітал примножує виробничу силу землі і праці Інакше кажучи, джерелом вартості є не один фактор – праця, а сукупність трьох факторів. Що ж до ролі кожного з факторів у створенні вартості, то вона визначається попитом і пропозицією на ринку. Француз є автором т. зв. “закону Сея”, суть якого полягає в тому, що при дотриманні суспільством всіх принципів економічного лібералізму виробництво (пропозиція) буде породжувати адекватне споживання (попит). Тобто, виробництво товарів і послуг в умовах смітівського “природного порядку” обов’язково породить доходи, ” на які ці товари і послуги вільно реалізуються. Таким чином, Сей вперше вводить в рамки економічного дослідження проблематику рівноваги між попитом і пропозицією. Закономірно, із закону Сея випливає висновок: в системі вільної конкуренції неможлива криза перевиробництва. Перевиробництво може бути тільки щодо окремих товарів внаслідок диспропорцій у розвитку різних галузей. Простіше: якщо хтось виробив забагато, значить в іншому місці виробили недостатньо, щоб відбувся пропорційний обмін.