+3 8(066) 185-39-18
fнаукових зацікавлень, є історіографічні здобутки Ф. Сисина, С. Величенка, Дж. Гаєцького, А. Камінського, З. Когута, в працях яких знаходять розв'язання проблеми змісту польсько-українських та російсько-українських стосунків на різних історичних етапах, характеру процесу виокремлення української еліти та творення модерної української нації, формування управлінського корпусу тощо.
В російській історичній науці проблемами української історії середини – другої половини XVІІ ст. протягом останніх десятиліть найбільш продуктивно займалися Л. Заборовський, О. Кобзарьова, Г. Санін, Б. Флоря, розглядаючи їх у контексті російсько-кримсько-українських стосунків, розвитку російської дипломатії і зовнішньої політики, міжконфесійних стосунків у Східній і Центрально-Східній Європі. Цілковито українській проблематиці присвячено дослідження Т. Яковлєвої, в якому розглянуто причини і початки Руїни.
Загалом, історіографічний аналіз свідчать про те, що обрана в якості предмета дисертаційного дослідження проблематика привертала пильну увагу істориків від часів перших, у сучасному розумінні – політологічних, трактувань матеріалу й до теперішніх історіософських узагальнень. Надзвичайно тісний зв'язок наукової проблеми з нагальними завданнями політичного життя України, Польщі та Росії привніс у її дослідження чимало ідеологічних нашарувань, суб'єктивних упереджень, а інколи й проявів ксенофобії. Крім того, проблема розвитку українсько-польських та українсько-російських стосунків середини-другої половини ХVІІ ст. поки що не досліджувалася у тісному зв'язку цих двох складових, а також на широкому міжнародному тлі та в контексті змагань козацької еліти за легітимацію свого становища українського політичного народу.
При реалізації дисертаційного дослідження роль першочергових історичних джерел відводилося документам, в яких сформульовано політичні позиції, вимоги та цінностні орієнтації різноманітних груп і партій української еліти, насамперед ті, що були відправлені в центральні органи влади Польсько-Литовської та Російської держав, до впливових сановників (листи і посольські накази Війська Запорозького, постанови і посольські інструкції шляхетських сеймиків, протестації). Іншою пріоритетною групою джерел, на яких базується дослідження, є законодавчі акти, постанови, розпорядження центральних владних органів Польсько-Литовської та Російської держав, які регулювали питання станових, господарських та політичних інтересів нової української еліти. Роль допоміжних джерел відводилася насамперед різноманітним політичним проектам, трактатам, публіцистиці, а також дипломатичній і приватній кореспонденціям, щоденникам, мемуарам, літописам тощо.
Провадився пошук невідомих чи мало знаних досі оригінальних джерел у рукописних відділах й архівах. Зважаючи на специфіку дослідження, першочергового значення набувало опрацювання архівних фондів Російської Федерації та Польської Республіки. Зокрема, пошукові роботи здійснювалися у таких архівосховищах: Головний архів давніх актів (Варшава), передовсім опрацьовувалися матеріали “Архіву коронного у Варшаві” (відділи козацький і татарський), “Архіву Радзивиллів” та “Архіву Браницьких з Сухої”; Російський державний архів давніх актів (Москва) - “Зносини Росії з Польщею”, “Зносини Росії з Кримом”, “Розрядний приказ”, “Малоросійські справи”, “Малоросійський приказ”; Архів міста Кракова і Краківського воєводства - “Збірка Русєцьких” та “Архів Піноцці”; відділах рукописів бібліотеки князів Чарторийських (Краків) - “Оригінали за правління Яна Казимира, 1648-1670”, “Кореспонденція Яна Лєщинського, 1656-1660), “Переговори з Москвою, 1656 р. (оригінали) ”, “Переговори з Москвою, 1658 р. (оригінали) ”, “Акти за Яна Казимира, 1648-1665” та ін., бібліотеки Польської академії наук (Краків) - “Листи різних осіб... ”, “Діаріуші, меморіали... ”, “Листи канцлера і біскупа М. Пражмовського (1660-1661) ”, “Листи, універсали, діаріуші, акти політичні з 1661-1663 рр. ” та ін. ; бібліотеки Ягеллонського університету (Краків) - “Авізи з України” та “Копії документів і різних листів 1241-1654 рр. ”; Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України.
Саме в названих колекціях зберігається найбільш важливий масив документів, що стосується перебігу українсько-польських та українсько-російських взаємин другої половини ХVII ст. – грамоти та універсали польського короля і російського царя до українських гетьманів і старшин, листи останніх до монархів і владних інституцій Росії та Польщі, посольські накази Війська Запорозького на сейми Речі Посполитої та переговори з керівництвом Посольського приказу, інструкції короля і царя своїм уповноваженим представникам на переговори з українською стороною, дипломатична кореспонденція між європейськими правлячими домами, кримським ханом і турецьким султаном, приватне листування зацікавлених українською проблематикою представників правлячих еліт Речі Посполитої, Російської держави, Швеції, Трансільванії, Австрії тощо.
У процесі дослідження опрацьовувалися й опубліковані історичні джерела: “Акты Московского государства”, “Акты, относящиеся к истории Юго-Западной России”, “Архив Юго-Западной России”, “Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов”, “Жерела до історії України-Руси”, “Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы в трех томах”, “Документи Богдана Хмельницького (1648-1657) ”, “Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг. ”, “Księga pamiętnicza Jakuba Michałowskiego”, “Ojczyste Spominki w pismach do dziejów dawnej Polski”, “Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego”, “Zbiór dypłomatów rządowych i aktów prywatnych”, “Zbiór pamiętników do dziejów polskich”, “Collectanea z dziejopisów tureckich. Reczy do history polskij służących” та інші.
Дослідження масиву джерел, як опублікованих, так і рукописних, переконує в тому, що він є достатньо репрезентативним і загалом може забезпечити умови для розв'язання поставлених у дисертації завдань.
У другому розділі “Переваги і недоліки українсько-російського союзу” досліджуються міжнародні аспекти укладення та функціонування Переяславсько-Московського договору 1654 р. Зокрема, визначається місце договору в структурі регіональної рівноваги; реконструюється зовнішньополітичне тло воєнної кампанії 1655 р. та обставини укладення Озернянської угоди Війська Запорозького з Кримським ханством; а також аналізується процес формування біполярної за своєю суттю віленсько-раднотської