Проблеми соціально незахищених та їх правове розв'язання

Проте через суттєве невиконання планів будівництва нових корпусів, ремонту і пристосування наявних приміщень місць для навчання та проживання дітей і надалі не вистачало, про що констатувалося в наказі «Про недоліки у підготовці шкіл-інтернатів УРСР до 1959/60 навчального року». Відтак, уряд УРСР 2 вересня 1959 р. прийняв постанову за

№ 1353 «Про затвердження титульного списку шкіл-інтернатів, які організуються в 1959/60 навчальному році в Українській РСР», якою вимагалося створити 155 шкіл-інтернатів з контингентом 42 тис. 600 осіб. Для нас видається важливим, що постанова регламентувала не лише забезпечення шкіл навчальними корпусами й гуртожитками, але й обладнання кабінетів, виробничих майстерень. Недооцінка наявності й організації роботи останніх безпосередньо відбивалася на дисципліні, занятості учнів. Адже часто робота гуртків при майстернях, виготовлення не складного інвентарю, ремонт проводилися в позаурочний час, що дозволяло більше часу утримувати учнів під наглядом, скорочувало час на неконтрольоване дозвілля, часто з випадками протиправних дій (дрібні крадіжки, хуліганство, пиятика тощо).

Багатолітні й різноманітні державні заходи щодо подолання проблеми дитячої безпритульності поступово далися взнаки. Візуально на вулицях українських сіл і міст поменшало недоглянутих дітей, але остаточно проблема не була подолана. Однією із щілин у цільному педагогічно виховному процесі був віковий перехід між дошкільним і шкільним доглядом за дітьми. Саме у цей період вони вже випадали із уваги батьків чи дошкільних установ, але не були повністю охоплені увагою шкільних педагогів і системи шкільної освіти, тому їх частина опинялася «на вулиці». Частина з них після родинного виховання не йшла до школи, а допомагала батькам вести господарство. У селах навіть для малолітніх дітей вистачало роботи на присадибних ділянках, доглядаючи худобу, а в містах вони допомагали вести дрібні ремісничі промисли, займалися торгівлею тощо. При цьому вільний час, що залишався, витрачався дітьми для дозвілля на свій розсуд і смак. Так не лише втрачався єдиний процес виховання і нагляду, але й через порушення системи обліку зазнавали збитків державні інтереси, чіткість планової економіки. Тому з метою поліпшення організації в УРСР щорічного обліку дітей і підлітків віком від 6 до 15 років та контролю за здійсненням загального обов’язкового   навчання  уряд 17 липня 1957 р. прийняв постанову за № 786 «Про затвердження Інструкції по обліку дітей і підлітків шкільного віку в Українській РСР» .

На кожну дитину заводився «Список», куди щорічно заносилися усі дані про зміни у режимі процесу навчання (прибув, вибув, припинив навчання тощо). Охоплювалися не лише благополучні діти, які навчалися і знаходилися на обліку протягом усіх 9 років. Головна увага приділялася тим, які потрапляли у списки важко контрольованих дітей, а свій стан могли використати для проявлення девіантних нахилів. Зокрема, діти з фізичними і розумовими вадами (вони могли жебракувати), або ті, хто отримав початкову або семирічну освіту і полишили навчання в школі (ця категорія взагалі випадала з обліку і її не контрольованість часто «вилазила» підвищеними показниками дрібної злочинності).

Усі факти подібного переривання навчання доводилися до виконкомів місцевих Рад не пізніше ніж через 5 днів після припинення учнями занять у школі. Такими займалися органи міліції, які уточнювали записи про дітей через господарські й будинкові книги. Підключалася і громадськість, коли через уповноважених перевірялися списки дітей, проживаючих як у приватних, так і багатоквартирних (багатокімнатних) будинках, фіксувалися також усі новоприбулі впродовж року діти.

Перед початком навчального року директорам шкіл вручалися списки дітей від 7 до 15 років, які повинні навчатися в певній школі. Поіменні списки дітей, які не з’явилися до школи, до 5 вересня подавалися виконкомам місцевих Рад з відповідним контролем за усуненням цих проблем. Крім того, до виконкомів місцевих Рад щорічно подавалися бланки «Зведення обліку чисельності дітей віком 6- і 7-річного віку на 1 вересня 195... року та дітей і підлітків 7-15 років, які не навчаються в школах на початок 195... -195... навчального року». Самі назви граф окреслювали головні категорії порушників, як-то: «Всього не навчається в школах та інших навчальних закладах», «Ніколи не вчились у школах», «Вибули з І-ІУ класів, не закінчивши ІУ класу», «Закінчили ГУ клас або вибули з У-УІІ класів, не закінчивши УІІ класу», «Закінчили УІІ клас або вибули з УШ-Х класів»   . Як бачимо, державою здійснювався тотальний контроль за життям дитини, а жорсткі вимоги до термінів реагування на необлікованих дітей були таким ж, як і до військовозобов’язаних.

Але, як показував реальний стан, темпи зменшення кількості дітей «на вулиці» залишалися незадовільними, тому вже 26 серпня 1959 р. за № 1314 була