Профілактика спортивного травматизму

У плечовому й тазостегновому суглобах розтягання зустрічаються рідко – при надмірних рухах у цих суглобах скоріше відбувається вивих.

Ушкодження суглобної капсули та зв'язувань плечового суглоба спостерігається при падінні на відведену й розігнуту руку, висі на одній руці й різкому раптовому русі плеча, близькому до крайніх границь рухливості в суглобі. Для клінічної картини характерні різкий біль в момент травми й при рухах, припухлість і крововилив в області суглоба; рухи обмежені внаслідок різкого болю.

Ушкодження зв'язувального апарату ліктьового суглоба може бути у вигляді надриву або розриву колатеральних зв'язувань, розтяганні або надриву капсули суглоба й м'язових волокон з великим крововиливом у порожнину суглоба й периартикулярні тканини. Клінічна картина включає великий набряк і синець в області суглоба, біль при пальпації в області розтягання (травми), а також обмеження рухів.

При ушкодженні променезап’ястного суглоба діагноз розтягання варто ставити з обережністю після виключення ушкоджень кісток, суглобів, суглобного хряща зап'ястя та зв'язково-капсульних структур. Для клінічної картини характерні гематома, біль, обмеження пасивних й активних рухів.

Розтягання зв'язувань і суглобних сумок суглобів кисті характеризується болем і припухлістю суглоба, навколосуглобними крововиливами й порушеннями функцій суглоба.

При ушкодженні п'яткового (ахілова) сухожилля (гомілковостопний суглоб) з'являються гострий біль і неможливість підошовного згинання стопи. У тканині сухожилля при пальпації відчувається проміжок (розрив).

Вивих – повний і стійкий зсув суглобних поверхонь кісток із втратою зіткнення в області з'єднання. Вивихнутою вважають дистальну частину кінцівки (виключення: вивих акроміального кінця ключиці, вивихи тіл хребців). У більшості випадків вивихи виникають внаслідок непрямої травми (падіння з упором на зігнуту або розігнуту кінцівку), а також внаслідок надмірного раптового скорочення м'язів (наприклад, при метанні списа, диска, штовханні ядра та ін.). Розрізняють повні вивихи й підвивихи, а також вивихи травматичні й вивихи звичні.

 

 

Черепно-мозкова травма (ЧМТ) : механізми ушкоджень, класифікація ЧМТ, клінічна симптоматика ЧМТ. Закриті ушкодження хребта: механізми ушкоджень, види ушкоджень хребців, клінічні ознаки ушкоджень різних відділів хребта. Ушкодження грудної клітки: клінічна картина переломів ребер і грудини, ускладнення при ушкодженні грудної клітки. Ушкодження черевної порожнини: види ушкоджень, особливості клінічної картини.

Література [1, 2, 6, ]

Черепно-мозкова травма. Питома вага черепно-мозкових травм серед інших видів травматичних ушкоджень є надзвичайно високою. Летальність при важкій черепно-мозковій травмі за різними статистичними даними складає від 41 до 65%. При значній силі удару (наприклад, боксі, кікбоксингу, футболі та ін.), яка впливає на обмежену ділянку черепа, у різних його відділах виникають різні прискорення, що може призвести й до переломів кісток черепа (рис. 1, 2).

 

 

Закрита травма головного мозку – ушкодження, яке нанесено через м'які тканини й кістки черепа. Закрита травма мозку може сполучатися із закритим ушкодженням кісток черепа (закрита ЧМТ) або з пораненням м'яких тканин черепа без перелому його кісток. У всіх цих випадках зберігається замкнутість внутрішньочерепної порожнини. Цим, з одного боку, обмежується якоюсь мірою можливість інфікування оболонок і мозку, а з іншого боку – при підвищенні внутрішньочерепного тиску погіршується стан ушкодженого мозку.

Відкриті черепно-мозкові травми (поранення) у свою чергу підрозділяються на непроникаючі, при яких зберігається цілість твердої мозкової оболонки, що перешкоджає первинному або вторинному інфікуванню лікворних просторів і мозкової тканини, і проникаючі, коли є ушкодження твердої мозкової оболонки та створюються умови для розвитку гнійного менінгіту, менінгоенцефаліту або абсцесу головного мозку.

Дві основні умови визначають особливості ушкодження внутрішньочерепного вмісту: характер впливу агента, що травмує, і складність внутрішньочерепної топографії.

Стовбурний компонент особливо чітко проявляється при важкій ЧМТ. При цьому значна роль в розвитку коматозного стану приділяється ретикулярній формації середнього мозку. Значний ступінь інтрацеребральних зсувів може викликати порушення мозкових артерій і призвести до інтрацеребральної гематоми. У випадках тимчасової локальної деформації черепа в зоні прилягаючих відділів мозку розвивається спочатку підвищення, а потім деяке зниження тиску і тим самим можуть створитися умови для утворення епідуральної або внутрішньомозкової гематоми. У випадках зсуву мозку в порожнині черепа розвивається позитивний тиск у зоні травми й негативний в протилежній зоні. Таким чином, можуть виникнути умови для утворення субдуральної або центральної внутрішньомозкової гематоми в області, протилежній травмі. Крововиливи, що виникають при ЧМТ, обумовлюються розривами внутрішньочерепних судин і діапедичними факторами.

Клінічна симптоматика закритої ЧМТ у гострому періоді надзвичайно складна. Вона характеризується наявністю декількох груп симптомів, до яких входять розлад свідомості, оболонкові та стовбурні симптоми, ознаки осередкової поразки півкуль великого мозку, симптоми поразки корінців черепних нервів.

Тільки при урахуванні всіх груп ознак, особливостей їхніх комбінацій, ступеня виразності симптомів, а також анамнестичних даних про механізм травми та місце діючої сили можливе встановлення правильного діагнозу.

Зі згаданих вище груп