Профілактика спортивного травматизму

У першу чергу вимагає оцінки ступінь порушення свідомості у потерпілого. Спостерігаються різного ступеня порушення свідомості: від короткочасного повного або часткового вимикання свідомості з наступним оглушенням різної тривалості до важкого коматозного стану. Важливою є також динаміка порушень свідомості, що характеризує перебіг патологічного процесу. Сприятливою є короткочасна втрата свідомості, яка буває настільки короткою, що часто спортсменом не враховується. Частіше нетривале вимикання свідомості змінюється оглушенням різного ступеня. При більш важкому ступені оглушення спортсмен малоконтактний, сонливий, не відповідає на питання, але виконує деякі прості завдання (наприклад, цей стан частіше буває при нокауті боксера). У випадку несприятливого перебігу процесу, наприклад, при формуванні внутрішньочерепних гематом, нерідко тимчасове поліпшення свідомості змінюється поглибленням патологічної сонливості аж до повторної повної втрати свідомості.

Основним симптомом при ЧМТ є головний біль, який частіше має дифузійний характер. Ступінь його виразності та тривалість залежить насамперед від тяжкості травми. У ряді випадків тяжкий головний біль сполучається з болем в очних яблуках, світлобоязливістю, загальною гіперестезією, що, очевидно, є наслідком подразнення оболонок мозку продуктами розпаду крові, яка вилилася в підоболонкові області. Особливо тяжкий головний біль той, який пов'язаний з лікворною гіпотензією.

Обґрунтуванням клінічного діагнозу струсу головного мозку в гострому періоді можуть служити також наступні симптоми: ретроградна амнезія тільки на події, які безпосередньо були до травми, і антероградна амнезія тільки на вузький період подій після травми; однократна блювота, звичайно після травми; асиметрія мімічної мускулатури обличчя й лабільна негруба асиметрія сухожильних і шкірних рефлексів, що звичайно зникає протягом перших 7 діб після травми.

Спортивна працездатність після перенесеної ЧМТ залежить від важкості наслідків, які зберігаються, і специфіки виду спорту.

Для попередження спортивних травм і ушкоджень в області голови розроблені деякі допоміжні засоби (наприклад, захисні маски на обличчя і пристосування для захисту рота, шоломи, навушники із вкладишем для профілактики гематоми, еластичне покриття рингу та ін.).

Закриті ушкодження хребта. Ушкодження тіл хребців частіше виникають при непрямому механізмі травми: осьове навантаження на хребет (рис. 3), різке або надмірне згинання його або (рідше) розгинання. Іноді можуть сполучатися два або навіть три типи навантаження. Наприклад, при так званому хлистовому механізмі травми сполучаються різке згинання й розгинання шийного відділу хребта (наприклад, удар у щелепу в боксі, а при стрибках з вишки – удар головою об поверхню води) (рис. 4).

 

Рисунок 3. Ушкодження тіл хребців: а – осьовий напрямок навантаження на елементи хребта важкоатлета; б – збільшення осьового навантаження на елементи поперекового відділу хребта в момент відштовхування (б1), флексіонно-екстензіонна деформація грудопоперекового відділу хребта в момент переходу через планку (б2) і ударні навантаження на передній відділ хребта при стрибках у довжину в момент приземлення (б3)

Найчастіше ушкоджуються хребці в зоні переходу однієї фізіологічної кривизни в іншу, тобто нижні шийні та верхні грудні, нижні грудні та верхні поперекові хребці. Вивихи частіше зустрічаються в шийному відділі, у грудному і поперековому – переломи та переломовивихи.

 

 

Ушкодження тіл хребців підрозділяють на дві великі групи: стабільні й нестабільні ушкодження.

Нестабільними називають такі ушкодження, при яких є тенденція до зсуву хребців, що спостерігається, коли зруйнований задній зв'язковий комплекс (міжостисті, надостисті, жовті зв'язування й міжхребцеві суглоби). Задній зв'язковий комплекс виявляється ушкодженим при вивихах і при переломовивихах хребців при клиноподібній компресії більш ніж на половину висоти тіла хребця. До нестабільного належить і так званий флексійно-ротаційний перелом (рис. 5).

Найбільш часті переломи хребців – клиноподібна компресія та відрив передньоверхнього або передньонижнього кута – належать до стабільних переломів (рис. 6).

 

 

 

Клінічні ознаки при переломах шийних хребців: змушене положення голови, напруга шийних м'язів, різкі болі при рухах голови.

У діагностиці переломів шийних хребців основна роль приділяється рентгенологічному дослідженню, для І-ІІ шийних хребців – обов'язково через широко відкритий рот; важливе значення має і томографічний метод.

Переломи грудних і поперекових хребців найчастіше відбуваються в нижньогрудному і верхньопоперековому відділах, там, де менш рухливий відділ переходить у більш рухливий. Найчастіше виникають компресійні переломи тіл хребців з їхньою клиноподібною деформацією, тобто зменшенням висоти тіла в передньому відділі. Розрізняють три ступені компресії: І ступінь – крайові переломи тіла хребця без компресії або компресія зі зниженням висоти тіла хребця до однієї третини; ІІ ступінь – зі зниженням висоти тіла хребця наполовину; ІІІ ступінь – зі зниженням висоти тіла хребця більш ніж наполовину. Переломи ІІ й ІІІ ступеня можуть